березня 2014

27 березня 2014

Представництво прав та законних інтересів у цивільних правовідносинах

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків є представ­ництво.

Відповідно до пункту першого статті 237 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Таким чином, представництво - це обсяг делегованих повноважень, відповідно до яких одна особа (представник) виступає і діє від імені ін­шої особи, яку вона представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Наявність інституту представництва у національному праві зумовлена тим, що завдяки йому стає можливою реалізація цивільних прав фізичних осіб, які з тих чи інших причин не можуть, або не бажають особисто вчиняти дії, що мають юридичні наслідки. Такими причинами можуть бути: стан здоров'я, недієздатність, вік, відсутність спеціальних знань та навичок, тривала відсутність за місцем по­стійного проживання та інші обставини, за яких громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортни­ми засобами, розпоряджатися майном, здійснювати представництво своїх інтересів у суді тощо.

Представництво може виникати на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Зміст представництва, як юридичного факту характеризується на­ступними ознаками:

- делегування окремих цивільних прав та обов'язків, нероздільно пов’язаних з певною особою представникові;

- вчинення представником конкретних дій в межах наданих повноважень, що мають юридичні наслідки;

- вчинення представником дій не від власного імені, а від імені особи, яку він представляє;

- відсутність у представника права під час здійснення представництва виходити за межі наданих повноважень;

- юридичні наслідки вчинених представником дій (у тому числі негативні) стосуються особи, яку він представляє.

За таких умов у представника виникає певний обсяг повноважень.

Повноваження - це право довіреної особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень може бути:

 - волевиявлення особи, яка бажає скористатися послугами представника, відображене у встановленій законом формі (договір доручення, довіреність);

- призначення або обрання особи на посаду, виконання обов'язків за якою вимагає здійснення певних юридичних дій від імені та в інтересах іншої особи (призначення або обрання керівником юридичної особи, призначення на посаду, яка передбачає укладення угод від імені іншої особи).

Повноваження таких найманих представників містяться у відповідних положеннях, інструкціях, функціональних обов’язках, контрактах.

У такому випадку довіреність не є необхідною, оскільки обов'язки за посадою здійснюються у робочий час, в інтересах юридичної особи, а обсяг їх повноважень зумовлений обстановкою, в якій вони виконують свої функції.

- призначення опікуном;

- наявність адміністративного акту, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи (наприклад, дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини (частина четверта статті 177 Сімейного кодексу України);

- родинні відносини (материнство, батьківство, усиновлення, удочеріння);

- спільне ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки відповідно до частини другої, третьої статті 4 Закону України «Про фермерське господарство», голова  фермерського  господарства  представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями, а також укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

- членство в кооперативі, спілці, громадському об'єднанні, в статуті якого повноваження щодо представництва інтересів цього об'єднання надані голові (наприклад, пункт третій статті 42 Статуту ФПУ).

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження, можна виділити представництво, засноване на підставі закону і представництво, засноване на договорі.

Згідно з положеннями статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє і не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Найпоширенішим видом представництва є представництво інтересів особи за довіреністю.

Частиною третьою статті 244 ЦК України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Надзвичайно важливого значення має форма довіреності, оскільки у випадку її недодержання вчинені на її підставі дії можуть бути визнані такими, що не мають юридичної сили.

Зокрема, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора.

Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

Довіреність суб'єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, чи в іншому порядку, передбаченому законодавством (стаття 245 ЦК України).

Слід зауважити, що посвідчені нотаріусом довіреності, а також довіреності, видані в порядку передоручення, припинення їх дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 № 111/5.

Натомість, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Обов'язковим реквізитом довіреності є дата її вчинення. В іншому випадку така довіреність є нікчемною. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

У тексті довіреності також мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження - для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають. У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя. У довіреностях, виданих на ім'я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).

Відповідно до статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі:

- закінчення строку довіреності;

- скасування довіреності особою, яка її видала;

- відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

- припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

- припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

- смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

- смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення (за наявності останнього).

У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.

Представництво в цивільному праві відрізняється від судового (процесуального) представництва.

Метою представниц­тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою ж судового представництва є захист представником у судових органах прав та законних інтересів особи.

Крім того в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються (сторона у справі, третя особа).

Також слід зазначити, що коло повноважень представника в цивільному праві визначається винятково довірителем, а при судовому представництві загальні права представни­ка передбачені в актах законодавства, і тільки деякі права та повноваження можуть бути застережені в довіреності.

Представником може бути не кожна особа. Необхідною умовою правосуб'єктності пред­ставника є наявність у нього право- і дієздатності.

Тому представниками не можуть виступати особи, які не досягли повноліття чи перебувають під опікою або піклу­ванням. Не дозволяється укладати через представника угоди, які за своїм характером вимагають особистої при­сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч­ного утримання, дарування тощо.

 

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 27.03.2014 року

[ Детальніше... ]

23 березня 2014

Правові засади діяльності комісії по трудових спорах

Комісія по трудових спорах (далі - КТС) є одним з органів, що створюється і функціонує на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) з метою розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів, які виникають між працівником і роботодавцем або уповноваженим ним органом, з приводу порушення прав та законних інтересів працівників.

Індивідуальний трудовий спір - це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори.

Правові засади діяльності КТС закріплені у статтях 221-230 Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс), інших актах законодавства.

Відповідно до статті 223 Кодексу, КТС обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.

Якщо на підприємстві працює менше ніж 15 осіб, КТС не створюється і працівник має право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті (міськрайонного) суду.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників (працівників робітничих професій) у складі КТС підприємства повинна бути не менше половини її складу.

КТС обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії.

За рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу підприємства, установи, організації можуть бути створені КТС у цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колективами підрозділів і діють на тих же підставах, що й КТС підприємств, установ, організацій.

У КТС підрозділів можуть розглядатись трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.

         Організаційно-технічне забезпечення КТС (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень і т. ін.) здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

         КТС підприємства, установи, організації має печатку встановленого зразка.

Власник або уповноважений ним орган не має права перешкоджати створенню та організації діяльності КТС у межах підприємства (структурного підрозділу).

Положеннями статті 225 Кодексу визначено, що працівник може звернутися до КТС  у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого строку КТС може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

КТС зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

КТС має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.

Засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.

Статтею 227 Кодексу передбачено, що КТС приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.

У разі незгоди з рішенням КТС працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення КТС.

Рішення КТС підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження, за винятком випадків винесення рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, яке підлягає негайному виконанню (стаття 235 Кодексу).

Відповідно до статті 230 Кодексу у разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення КТС у встановлений строк працівникові КТС підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

У посвідченні вказуються найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дати прийняття і видачі та номер рішення, прізвище, ім'я, по батькові та адреса стягувача, найменування та адреса боржника, номери його рахунків у банках, рішення по суті спору, строк пред'явлення посвідчення до виконання. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови КТС підприємства, установи, організації та печаткою КТС.

Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся із заявою про вирішення трудового спору до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує рішення КТС у примусовому порядку.

Таким чином, посвідчення КТС набуває статусу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, визначеними у Законі України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 224 Кодексу, КТС є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу.

Проте, після прийняття Конституції України, нормами статті 124 якої передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, така процедура розгляду трудових спорів втратила своє значення.

А тому, на сьогоднішній день, працівник має право на власний розсуд звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, зокрема й трудових, без попереднього звернення до будь-яких посадових осіб, органів чи інстанцій, у тому числі й до КТС, навіть якщо вона створена і діє на підприємстві.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 21.03.2014 року

[ Детальніше... ]