травня 2014

27 травня 2014

Організація роботи зі зверненнями громадян на підприємствах, в установах, організаціях

     Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

                                                                                                                               Стаття 40 Конституції України

 

     Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

                                                                                                                               Стаття 22 Конституції України

 

     Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» (далі – Закон) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

     Слід зазначити, що дія Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим  законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 12 Закону).

     Порядок здійснення та забезпечення права громадян на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації».

     Правила розгляду звернень та запитів народних депутатів України, депутатів місцевих рад встановлюються відповідно Законами України «Про статус народного депутата України» та «Про статус депутатів місцевих рад».

     Статтею 3 Закону визначено наступні види звернень:

     Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

     Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.      Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

     Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

     Згідно зі статтею 7 Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду.

     Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

     На вимогу громадянина, який подав звернення до організації, на першому аркуші копії звернення проставляється штамп із зазначенням найменування організації, дати надходження та вхідного номера звернення. Така копія повертається громадянинові.

     Положеннями статті 20 Закону визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

     На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

     Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

     - особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

     - знайомитися з матеріалами перевірки;

     - подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

     - бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

     - користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

     - одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

     - висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

     - вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень (стаття 18 Закону).

     Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.

     Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

     Не підлягають розгляду та вирішенню письмові звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

     Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

     Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення (стаття 8 Закону).

     Положеннями статті 10 Закону передбачено заборону розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемляє права і законні інтереси громадян. Не допускається з’ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі  або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.

     Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

     Одержані об’єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об’єднаннями та їх органами відповідно до статутів об’єднань, а заяви і скарги на ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно з Законом.

     Діловодство щодо звернень громадян ведеться в порядку, визначеному Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 348.

     Діловодство за пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації (далі - організаціях) ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб чи на підрозділ службового апарату.

     Особисту відповідальність за стан діловодства за зверненнями громадян несуть керівники організацій.

А відтак, керівник юридичної особи має затвердити інструкцію з діловодства за зверненнями громадян, розроблену на підставі зазначеної постанови КМ України.

     Усі пропозиції, заяви і скарги, що надійшли, повинні прийматися та централізовано реєструватися у день їх надходження на реєстраційно-контрольних картах, придатних для оброблення персональними комп’ютерами, або в журналах. Конверти (вирізки з них) зберігаються разом з пропозицією, заявою, скаргою.

     Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та обліку особистого прийому громадян допускається в організаціях з річним обсягом надходження до 600 пропозицій, заяв та скарг і такою ж кількістю звернень громадян на особистому прийомі.

     Організації зберігають пропозиції, заяви і скарги для надання довідок і використання їх в інших цілях.

     Відповідальність за схоронність документів за пропозиціями, заявами і скаргами покладається на керівників, інших посадових осіб організацій відповідно до їх функціональних обов’язків.

     Термін зберігання документів за пропозиціями, заявами і скаргами визначається затвердженими керівниками організацій переліками документів і номенклатурами справ, що утворюються у процесі їх діяльності. Як правило, встановлюється п’ятирічний термін зберігання пропозицій, заяв і скарг та документів, пов’язаних з їх розглядом і вирішенням.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 27.05.2014 року

[ Детальніше... ]

ПРОФСПІЛКОВІ ЮРИСТИ НА ЗАХИСТІ ЛЮДИНИ ПРАЦІ

     Відповідно до статті 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яка визначає повноваження профспілок, їх об’єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю, для здійснення цих функцій профспілки, їх об’єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії тощо.

         У членських організаціях ФПУ – регіональних профспілкових об’єднаннях правовий захист здійснюють спеціалісти з питань правової роботи, а саме: завідувачі відділом правової роботи, головні спеціалісти з питань правової роботи, правові (головні правові) інспектори праці профспілок, юристи апарату, старші юрисконсульти, юрисконсульти, консультанти та інші. Ці фахівці надають практичну правову допомогу як профоб’єднанням, так і безпосередньо спілчанам, які звертаються до регіональних профспілкових об’єднань за захистом порушених трудових прав.

         Життя підтверджує те, що мати в штаті територіального профоб’єднання хоча б одного фахівця-юриста дуже важливо.

         У Федерації профспілок Рівненської області таким фахівцем є завідувач відділу правової роботи профоб’єднання Хілінська Тамара Мечиславівна. Кваліфікований спеціаліст, добросовісний працівник і просто чудова людина в профспілковому середовищі, вона завжди в полі зору спілчан. Люди йдуть до неї за консультаціями і з проханням допомогти в скрутну хвилину, коли з якихось причин працівника позбавляють роботи чи незаконно притягують до дисциплінарної відповідальності. Нею постійно надається кваліфікована правова допомога членам профспілок багатьох обласних галузевих профспілкових організацій з питань захисту їх порушених прав та інтересів.

           Відповідно до статті 26 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси працівників в органах, що розглядають індивідуальні трудові спори, якими, зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 221 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) є районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди.

         За рік, що минув, та перший квартал поточного року Хілінською Т.М. було здійснено 130 представництв інтересів членів профспілок за їхніми позовами до роботодавців щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними наказів про накладення дисциплінарного стягнення тощо. Не менш важливою в умовах економічної кризи є та обставина, що правова допомога членам профспілок профспілками надавалася і надається безкоштовно.

Надаючи допомогу в оформленні процесуальних документів (позовних заяв, скарг, клопотань тощо), Хілінська Т.М. одночасно представляла інтереси працівників у судах в якості представника профспілок за довіреністю позивачів – працівників, чиї права були порушені, що є важливим аргументом довіри до профспілкових юристів.    

У переважній більшості судових справ, в яких вона здійснювала представництво інтересів членів профспілок, судами винесені позитивні рішення на користь працівників та поновлені їхні порушені права. Завдяки професійним діям профспілкового юриста на користь працівників судами стягнено близько 700 тисяч гривень.

Показовими є окремі приклади прийняття позитивних судових рішень.

Так, Хілінська Т.М. здійснювала в суді представництво інтересів працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «УММ», члена профкому Бицюка Я.І., який після поновлення його на роботі 08.10.2012 був повторно звільнений роботодавцем 31.12.2012. за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із скороченням чисельності працівників.

Рішенням Рівненського міського суду Бицюк Я.І. знову поновлений на роботі. З роботодавця стягнуто середній заробіток за вимушений прогул в сумі   8375,62грн. та моральну шкоду в сумі 1000 грн. Апеляційним судом Рівненської області рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Також завдяки старанням Хілінської Т.М. повернулася до попередньої роботи працівниця Товариства з обмеженою відповідальністю «УММ», член профкому Павлюк Н.В., яка, після поновлення її на роботі 01.10.2012, повторно була звільнена 31.12.2012. за п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку із скороченням чисельності працівників. Рішенням Рівненського міського суду працівниця вдруге поновлена на роботі, з роботодавця на її користь стягнуто середній заробіток за вимушений прогул в сумі 4232,80 грн. та моральну шкоду в сумі 500 грн.

При сприянні профспілкового юриста рішенням Рівненського міського суду поновлений на роботі ще один працівник Товариства з обмеженою відповідальністю «УММ», член профкому Тарасюк В.М., звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку із скороченням чисельності працівників. На його користь судом стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12809,22 грн. та відшкодування за моральну шкоду в розмірі 500 грн. Проте, після поновлення на посаді роботодавець повторно звільнив члена виборного профспілкового органу уже з інших підстав – начебто за прогул по п.4 ст. 40 КЗпП України.

Не погоджуючись з мотивами звільнення, працівник оскаржив наказ про звільнення до суду. Однак, рішенням Рівненського міського суду від 08.10.2013 в позові про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди йому було відмовлено повністю.

Тоді Тарасюк В.М. звернувся за наданням правової допомоги до Хілінської Т.М. Складена нею апеляційна скарга була задоволена частково.        27.11.2013р. рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області Тарасюк В.М. був поновлений на роботі, на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17279,02 грн. та відшкодовано моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Іще один приклад.

Рішенням Рівненського міського суду від 07.06.2013 було відмовлено в позові про поновлення на роботі молодшої медичної сестри санаторію-профілакторію «Полісся» Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Казачек Н.М., звільненої за п. 3 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Результатом фахово складеної Хілінською Т.М. апеляційної скарги на вказане рішення суду та професійно здійснюваного нею представництва інтересів працівниці в суді стало прийняття Апеляційним судом Рівненської області ухвали від 25.07.2013, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасовано, визнано незаконними та скасовано накази про накладення дисциплінарних стягнень, наказ про звільнення за систематичне невиконання без поважних причин своїх обов’язків, стягнуто середній заробіток за вимушений прогул в сумі 8362 грн. та відшкодовано моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Також за безпосередньої участі профспілкового юриста Хілінської Т.М. в суді на користь технічного працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотек» Глибовича С.Р. рішенням Рівненського міського суду стягнуто заборгованість із заробітної плати, заробітну плату за час відпустки, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за період тимчасової непрацездатності та середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 10197,50 грн.

Таким чином, надання профспілковими юристами правової допомоги членам профспілок та захист їхніх порушених трудових прав у судах є важливою справою та реальною мотивацією профспілкового членства.

 

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

[ Детальніше... ]

26 травня 2014

Про належне забезпечення рівності трудових прав громадян при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин

     З метою забезпечення реалізації положень законодавства, що гарантують рівність трудових прав громадян під час розгляду справ у судах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ направив відповідну інформацію Головам апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим до відома.

     У своєму листі від 07.05.2014 № 10-644/0/4-14 ВССУ зазначає наступне:

     Згідно з частинами 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

     Частиною 1 ст. 21 Хартії основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року встановлено заборону дискримінації будь-якого виду, зокрема, за ознаками статі, раси, кольору шкіри, етнічного чи соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії, політичних або інших поглядів, приналежності до національної меншини, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку або сексуальної орієнтації.

     Пунктом 12 Директиви Європейського Союзу від 27 листопада 2000 року № 2000/78/ЄС щодо встановлення загальних рамок для рівного поводження у сфері трудових відносин та зайнятості передбачено заборону прямої або непрямої дискримінації на основі релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації в сферах, охоплених цією Директивою.

     Відповідні гарантії рівності закріплено також ст. 2-1 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ), якою встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

     Для належного забезпечення рівності трудових прав громадян України необхідно враховувати положення Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (Закон), згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 якого дискримінація - це рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина. При цьому, враховуючи положення ч. 2 ст. 6 Закону, забороняються будь-які форми дискримінації осіб та/або груп осіб за їх певними ознаками не лише з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а й з боку юридичних та фізичних осіб.

     Заборона дискримінації гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, відповідно до ст. 14 якої «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

     При цьому Протокол № 12 до Конвенції, ратифікований Україною 9 лютого 2006 року, розширює сферу дії заборони дискримінації на будь-яке право, що гарантується національним законодавством, навіть якщо таке право не передбачене Конвенцією. Статтею 1 цього Протоколу передбачено, що «здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

     Таким чином, при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин, судам необхідно враховувати, що перелік ознак, за якими не може бути привілеїв або обмежень у реалізації трудових прав громадян, не є вичерпним. Зокрема, недопустимим є порушення рівності трудових прав громадян не лише на підставі ознак, зазначених у ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 2-1 КЗпПУ, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону, а й за ознаками віку, кольору шкіри, іншими фізичними ознаками (вага, зріст, вади мовлення, вади обличчя), сімейного стану, сексуальної орієнтації тощо.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 26.05.2014 року

 

[ Детальніше... ]

23 травня 2014

ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ ТА МАЙНА ПЕРВИНОЇ ПРОФСПІЛКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ У РАЗІ ЇЇ ЛІКВІДАЦІЇ

 

 

             Первинна профспілкова організація як юридична особа відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації (саморозпуску чи примусового розпуску за рішенням суду). Про це ж зазначено і в частині першій статті 18   Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", відповідно до якої профспілки можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

           Частиною дванадцятою статті 111 Цивільного кодексу України унормовано, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

           Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", зокрема частиною другою статті 18 передбачено, що «рішення про реорганізацію чи ліквідацію приймається з'їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об єднання профспілок. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція), загальні збори приймають рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об’єднань, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі».

          Порядок припинення діяльності первинної профспілкової організації визначено розділом 6 «Примірного положення про первинну профспілкову організацію - організаційну ланку членської організації Федерації профспілок України", затвердженого Постановою Президії Ради ФПУ від 15.11.2000 № П-30-7.

           Так, згідно з п. п. 6.1-6.4 Положення рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) первинної профспілкової організації приймається профспілковими зборами (конференцією) відповідно до статуту профспілки. Рішення зборів (конференції) вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більш як 2/3 членів профспілки, які перебувають на обліку в цій організації, або більш як 2/3 делегатів конференції. Одночасно на цих же зборах (конференції) приймається рішення про використання майна та коштів цієї організації, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутну діяльність чи благодійні цілі. Грошові кошти та майно, які залишаються після ліквідації профспілкової організації, поділу між членами профспілки не підлягають.

           В статутах деяких профспілок прописана норма про те, що у випадку, якщо у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства, установи, організації рішення про ліквідацію первинної організації своєчасно не було прийнято зборами первинної організації, таке рішення може бути прийнято профспілковим органом вищого рівня. Всі документи ліквідованої первинної профспілкової організації в цьому випадку передаються до територіальної організації або іншої організації профспілки, до складу якої вона входила.

           Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій організація перестає існувати з усіма своїми правами та обов'язками. Тому у разі ліквідації первинної профспілкової організації повноваження з управління справами організації до моменту її припинення переходять до ліквідаційної комісії, головою якої, як правило, призначається голова профкому цієї організації.

           У разі прийняття рішення про ліквідацію первинної профспілкової організації ревізійна комісія здійснює позачергову перевірку діяльності первинної профспілкової організації за період, що минув з дня останніх звітно-виборних зборів (конференції) до дня проведення зборів, на яке виноситься питання про припинення первинної профспілкової організації.

          Ревізійна комісія про результати перевірки інформує членів профспілкової організації на зборах (конференції), всі матеріали передає обраній на цих же зборах ліквідаційній комісії.

           На підставі доповіді ревізійної комісії профспілкові збори (конференція) приймають рішення про подальше використання майна і коштів, які залишаться після проведення ліквідаційною комісією всіх обов'язкових розрахунків.

     Важливо усвідомлювати, що при припиненні діяльності організації шляхом ліквідації відсутній правонаступник прав та обов'язків цієї профспілкової організації.

           Рішення про примусовий розпуск первинної профспілкової організації може бути прийнято лише місцевим судом.

           Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не допускається примусовий розпуск, припинення, а також заборона діяльності профспілок, їх об’єднань за рішенням будь – яких інших органів.    

           Згідно з частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України профспілкова організація як юридична особа припиняється з дня  внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

 

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

[ Детальніше... ]

12 травня 2014

Захист прав споживача при придбанні товарів та послуг через Інтернет

На сьогоднішній день придбання товарів, робіт і послуг через Інтернет набуває все більшого розповсюдження. Така тенденція зумовлена, насамперед, концентрацією пропозицій товарів певної категорії на одному сайті, каталозі, віртуальному магазині з можливістю порівняння, пошуку прийнятної ціни, можливості змістовного вивчення споживчої якості тих чи інших груп товарів. А наявність відгуків споживачів, які вже придбали бажаний товар дозволяє мінімізувати небажані витрати та уникнути розчарування внаслідок невдалої покупки.

Відносини, що виникають між покупцем і продавцем товарів, робіт та послуг в Інтернеті не відрізняються від традиційних правил купівлі-продажу і регулюються, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон).

 

Положеннями статті Стаття 698 ЦК України визначено, що за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

 

До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

 

Умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними. 

У вітчизняному законодавстві, договір, укладений за допомогою мережі Інтернет відноситься до категорії договорів, укладених на відстані, тобто договорів, укладених продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв’язку поза торговельними або офісними приміщеннями.

При цьому, під засобами дистанційного зв’язку маються на увазі телекомунікаційні мережі, поштовий зв’язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані (стаття 1 Закону).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві (покупцю) інформацію про:

         - найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії;

- основні характеристики продукції;

- ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати;

- гарантійні зобов’язання та інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом продукції;

- інші умови поставки або виконання договору;

- мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг;

- період прийняття пропозицій;

- порядок розірвання договору.

Факт надання інформації повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку.

   Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга надається засобами дистанційного зв’язку і оплачується через оператора телекомунікаційних послуг.

        Споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару.

        Якщо підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення. У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.

Якщо підтвердження інформації не відповідає вимогам закону, строк, протягом якого споживач має право розірвати договір, становить дев’яносто днів з моменту одержання такої інформації, або у разі продажу матеріальних речей - з моменту одержання товару або першої поставки товару. Якщо протягом цього строку підтвердження інформації було виправлене, споживач має право розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання виправленого підтвердження.

Споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані, якщо:

- надання послуги або поставка товару електронними засобами зв’язку за згодою споживача відбулися до закінчення строку розірвання договору, визначеного у законі, про що споживачеві було повідомлено у підтвердженні інформації;

- ціна товару або послуги залежить від котировок на фінансовому ринку, тобто поза контролем продавця;

- договір стосується виготовлення або переробки товару на замовлення споживача, тобто якщо товар не може бути проданий іншим особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими втратами для продавця (виконавця);

- споживач відкрив аудіо- чи відеокасету або носій комп’ютерного забезпечення, які постачаються запечатаними;

- договір стосується доставки періодичних видань;

- договір стосується лотерей чи інших азартних ігор.

Водночас, у договорі цей перелік може бути звужений.

Якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані, продавець повинен поставити споживачеві товар протягом прийнятного строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору. У разі неможливості виконання договору через відсутність замовленого товару продавець повинен негайно повідомити про це споживача, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору.

Продавець може використовувати стандартну умову у договорі про можливість заміни товару в разі його відсутності іншим товаром. Така умова вважатиметься справедливою, якщо:

- інший товар відповідає меті використання замовленого товару;

- має таку ж або кращу якість;

- його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

Про наявність такої умови у договорі споживач повинен бути повідомлений перед укладенням договору в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

У разі розірвання договору, споживач повинен повідомити продавця (виконавця) про місце, де продукція може бути повернена.

Договором може передбачатися, що продукція або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою.

Будь-які витрати, пов’язані з поверненням продукції, покладаються на продавця (виконавця). Продавець (виконавець) повинен відшкодувати витрати споживача у зв’язку з поверненням продукції.

         У разі розірвання договору, обов’язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченні шістдесяти днів після її одержання. Якщо продавець (виконавець) не вживає заходів для повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов’язання з оплати її вартості.

Якщо споживачеві не було надано документ, який засвідчує факт здійснення правочину, такий правочин не є підставою для виникнення обов’язків для споживача.

         У разі ненадання документа або підтвердження інформації споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору. Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв’язку з поверненням продукції.

Для здійснення права на розірвання договору споживач повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані.

         Знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання договору. Зменшення вартості продукції внаслідок відкриття упаковки, огляду чи перевірки продукції не позбавляє права споживача на розірвання договору.

У разі коли продавець (виконавець) або третя особа надала споживачеві кредит на суму коштів за договором, такий кредит втрачає чинність у момент розірвання договору.

         Якщо всупереч вимогам закону протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

         У випадку придбання товарів, робіт та послуг у фізичних осіб та юридичних осіб – нерезидентів, та тих, що знаходяться поза межами України на сторони такого договору купівлі-продажу також розповсюджуються положення вітчизняного цивільного законодавства та Закону.

Згідно зі статтею 45 Закону України «Про міжнародне приватне право»  вибір   права   сторонами  договорів  споживання  не  може обмежити захист прав споживача,  який надається йому імперативними нормами права держави, у якій є його місце проживання, перебування або місцезнаходження, якщо:

1) укладенню договору передувала оферта  або  реклама  в  цій державі  та споживач здійснив усе необхідне для укладення договору в цій державі;

2) замовлення від споживача було прийняте в цій державі;

3) споживач з ініціативи іншої сторони  здійснив  подорож  за кордон з метою укладення договору щодо придбання товарів.

У  разі  відсутності  вибору права сторонами щодо договору споживання,  у тому числі щодо його  форми,  застосовується  право держави,    у    якій    споживач   має   місце   проживання   або місцезнаходження.

Водночас слід зазначити, що такі правила не застосовуються до  договорів  перевезення,  надання послуг,  якщо  місцем укладення та виконання таких договорів є держава,  інша ніж держава  місця  проживання  або  місцезнаходження  споживача (крім договору у сфері туризму,  який передбачає комбіноване перевезення та розміщення).

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 12.05.2014 р.

[ Детальніше... ]

06 травня 2014

Інформація про порядок перегляду судових рішень у цивільних справах Верховним Судом України

Головною метою діяльності Верховного Суду в Україні є забезпечення єдності судової практики судових органів всіх юрисдикцій, оскільки однакове застосування судами положень законодавства є невід’ємною складовою принципу правової визначеності, що зачіпає права та інтереси всіх без винятку учасників процесу, а також відносини, що підлягають захисту у судовому порядку.

Відповідно до статей 353 та 355 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з наступних підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України);

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (пункт 2 частини першої статті 355 ЦПК України).

Так, згідно з положеннями статті 354 ЦПК України сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (у даному випадку Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ).

Заява про перегляд судових рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною (наприклад, Європейським Судом з прав людини), порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, коли стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за результатами касаційного провадження.

Заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина перша статті 356 ЦПК України).

Заява про перегляд судових рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного (частина друга статті 356 ЦПК України).

У разі пропущення строку, встановленого частинами першою та другою статті 356 ЦПК України, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк.

Заява про перегляд судових рішень подається у письмовій формі.

У заяві про перегляд судових рішень зазначаються:

         1) найменування суду, до якого подається заява;

         2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у справі, а також їхні номери засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

         3) конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

4) обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв'язку з ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

5) вимоги особи, яка подає заяву;

6) у разі необхідності – клопотання;

         7) перелік матеріалів, які додаються.

Заява повинна бути підписана особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

Такі вимоги до заяви про перегляд судових рішень викладені у статті 357 ЦПК України.

Заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (стаття 358 ЦПК України).

До заяви додаються:

         1) копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі;

2) копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву;

3) копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

         4) копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява про перегляд судових рішень подається з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

До заяви додається документ про сплату судового збору. При цьому, за подання і розгляд заяви з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, судовий збір не сплачується.

         За загальним правилом Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску.

При цьому, ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала заяву (частина третя статті 360 ЦПК України).

За наслідками розгляду справи Верховним Судом України приймається постанова:

1) про повне задоволення заяви;

2) про часткове задоволення заяви;

3) про відмову в задоволенні заяви.

Відповідно до частини першої статті 360-6 ЦПК України постанова Верховного Суду України повинна бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі, не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

         Слід також звернути увагу, що постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 06.05.2014 року

[ Детальніше... ]

05 травня 2014

Змінено бланки виписки, витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців

            07.04.2014 року Міністерством юстиції України видано наказ «Про затвердження Опису бланка виписки, витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» № 598/5 від 07.04.2014 р.

         Згідно з положеннями зазначеного наказу затверджено новий опис бланка виписки, витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, відповідно до якого бланки перелічених документів відтепер виготовлятимуться на білому папері формату А4 без додаткових елементів захисту.

         Водночас, пунктом другим наказу установлено, що залишки бланків виписок, витягів та довідок старого зразка, технічний опис яких затверджено наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2012 року № 225/5 «Про бланки виписки, витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.02.2012 року за № 198/20511 використовуватимуться до повного їх витрачання.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 05.05.2014 року

[ Детальніше... ]

Змінено бланки виписки, витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців

07.04.2014 року Міністерством юстиції України видано наказ «Про затвердження Опису бланка виписки, витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» № 598/5 від 07.04.2014 р.

         Згідно з положеннями зазначеного наказу затверджено новий опис бланка виписки, витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, відповідно до якого бланки перелічених документів відтепер виготовлятимуться на білому папері формату А4 без додаткових елементів захисту.

         Водночас, пунктом другим наказу установлено, що залишки бланків виписок, витягів та довідок старого зразка, технічний опис яких затверджено наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2012 року № 225/5 «Про бланки виписки, витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.02.2012 року за № 198/20511 використовуватимуться до повного їх витрачання.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 05.05.2014 року

[ Детальніше... ]