Про судову практику щодо відшкодування працівником матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації

     27.04.2016 р. Верховним Судом України винесено постанову №6-216цс16 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.      Нагадаємо, що відповідно до частини 3 статті 233 Кодексу законів про працю України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.      Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у згаданій постанові: «за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день прийняття постанови про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов'язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації».      Тобто, відлік річного строку позовної давності для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з позовом про стягнення з працівника матеріальної шкоди, завданої підприємству має відраховуватися з моменту виявлення заподіяної працівником шкоди, а не з моменту встановлення цих обставин судовим рішенням.      Слід звернути увагу, що положеннями частини 1 статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України визначено що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.   Правова та технічна інспекції праці профспілок   Інформація станом на 10.05.2016 р.

Правовий висновок Верховного Суду України щодо правил розмежування юрисдикцій у справах за скаргами на дії державного виконавця

     Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13.01.2016 р. розглянув справу за №6–2850цс-15, предметом якої була скарга на дії державного виконавця.      При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого у випадку оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України, прийнятого 18.03.2004 р., розгляд таких скарг здійснюється за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.      Натомість, у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, а також у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця особами, які не є учасниками виконавчого провадження, така скарга підлягає розгляду відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.        Завантажити текст зазанченої постанови Верховного Суду України можна за цим посиланням.   Правова та технічна інспеції праці профспілок   Інформація станом на 28.01.2016 р.  

Ставки судового збору з січня 2016 року

     Нагадуємо, що з 01.01.2016 р. відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон) та Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», змінилися (збільшилися) ставки судового збору. Статтею 1 Закону визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.      Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (стаття 4 Закону).            Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено таку мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: - з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1550 гривень.      Водночас, частиною 2 статті 3 Закону визначено перелік випадків, коли судовий збір не справляється за подання:      1) заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;      2) заяви про скасування судового наказу;      3) заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення;      4) заяви про поворот виконання судового рішення;      5) заяви про винесення додаткового судового рішення;      6) заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою;      7) заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;      8) заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;      11) заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;      12) заяви про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;      13) позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду;      14) заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України, суб’єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей;      15) клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду відповідно до міжнародного договору України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України та яким не передбачено плату під час звернення до суду, подання апеляційної та касаційної скарг у таких справах; 16) заяви про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або антитерористичних операцій.            Крім того, статтею 5 Закону встановлені пільги щодо сплати судового збору. Так, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:      1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;      2) позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;      3) позивачі - у справах про стягнення аліментів;      4) позивачі - у справах щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»;      5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - у справах щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;      6) позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;      7) громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;      8) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;      9) інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів;      10) позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;      11) виборці - у справах про уточнення списку виборців;      12) військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків;      13) учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав;      14) позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;      15) фізичні особи (крім суб’єктів підприємницької діяльності) - кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, - після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом;      16) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».   Правова та технічна інспекція праці профспілок   Інформація станом на 20.01.2016 р.

В Україні змінилися розміри судового збору

01.09.2015 р. набрав чинності Закон України від 22.05.2015 р. № 484-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», основними новелами якого є:          - зменшення кількості категорій судових справ, при розгляді яких судовий збір не сплачується;          - зменшення кількості позивачів, які звільняються від сплати судового збору;          - відміна пільг стосовно сплати судового збору суб'єктами владних повноважень у разі коли судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень;          - відміна права часткової сплати судового збору під час подання адміністративного позову майнового характеру;          - відміна верхньої межі розміру ставок судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру;          - запровадження диференційованих ставок судового збору за категоріями платників (фізичні особи, юридичні особи) з перенесенням більшого навантаження на юридичних осіб;          - запровадження системи прогресуючого розміру судового збору при зверненні до вищестоящої судової інстанції;          - внесення змін до порядку сплати та повернення судового збору, а також запровадження процедури перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України перед відкриттям (порушенням) провадження у справі.          Відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір у редакції Закону від 01.09.2015 р. від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.      Стосовно інших вимог, що випливають із трудових правовідносин, судовий збір сплачується на загальних підставах.          Переглянути Закон України «Про судовий збір» з відповідними змінами можна за цим посиланням.    Правова та технічна інспекції праці ФПУ   Інформація станом на 04.09.2015 р.          

Про обов’язок роботодавця запропонувати працівникові, якого попереджено про майбутнє вивільнення, іншу роботу на підприємстві, в установі, організації

         Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.          Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.          При цьому, відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.          Положеннями статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників мають персонально попередити не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці працівникові пропонується інша робота на тому ж підприємстві, в установі, організації.          З цього приводу слід зазначити, що згідно з пунктом 33 Правових позиції, висловлених судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році від 01.12.1997 року при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги ст. 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, суд виходить з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота.          Аналогічних правових висновків дійшла також Судова палата у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у рішенні від 01.04.2015 р. по справі № 6-40цс15 про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.          У наведеному судовому рішенні зазначено, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.          При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.          Оскільки обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2  КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.          Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору  відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2  КЗпП України не є обов’язком роботодавця.          Пропонуємо врахувати зазначені акти судової практики та висновки, що містяться у них під час здійснення правороз’яснювальної та правозахисної роботи.   Департамент правового захисту апарату ФПУ   12.05.2015

Інформація про прийняття Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанови «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» від 19.12.2014 р.

     19.12.2014 р. у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ відбулося чергове засідання пленуму на якому прийнято Постанову «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».      Це перша постанова в українському судочинстві, в якій судам роз’яснено, як при відправленні правосуддя має застосовуватись міжнародний договір України, міжнародне право та які особливості цього.      Метою зазначеної постанови є забезпечення правильного й однакового застосування судами міжнародних договорів під час здійснення правосуддя.      Нижче наведені основні положення зазначеної постанови, які можуть використовуватися під час представництва і захисту інтересів членів профспілок та профспілкових організацій у судових органах.      Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906-IV (далі – Закон № 1906-IV) чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною  Радою  України,  є  частиною  національного законодавства  і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.      Застосовуючи міжнародні договори України під час здійснення правосуддя, суди повинні враховувати, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права (частина перша статті 15 Закону № 1906-IV).      Відповідно до положень частини першої статті 21, статті 22 Закону  № 1906-IV, пункту 4 Указу Президента України від 27.06.1996 року № 468/96 «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» чинні міжнародні договори України публікуються у «Зібранні чинних міжнародних договорів України» й інших офіційних друкованих виданнях України, реєструються у Міністерстві закордонних справ України та у Міністерстві юстиції України і включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.      У разі застосування судом відповідного міжнародного договору України при вирішенні справи у мотивувальній частині судового рішення в обов’язковому порядку має зазначатися норма цього міжнародного договору (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт міжнародного договору, на підставі яких вирішено справу, а також процесуального закону, яким керувався суд).      При здійсненні правосуддя  суди мають враховувати, що відповідно до статті 9 Конституції України, статей 309, 341 Цивільного процесуального кодексу України неправильне застосування судом норм права, у тому числі міжнародного права, які у встановленому законом порядку визнані частиною національного законодавства, може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.      Неправильне застосування норми міжнародного права може мати місце у випадках, коли судом не було застосовано норми міжнародного права, яка підлягала застосуванню, або, навпаки, суд застосував норму міжнародного права, яка не підлягала застосуванню, або коли судом було надано неправильне тлумачення норми міжнародного права.      Також згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 р. у № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зі змінами, внесеними Протоколом № 11 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.      Враховуючи, що Україна визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, то застосування судами цієї Конвенції має здійснюватись з обов’язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини не тільки щодо України, а й щодо інших держав.      Суди при здійсненні правосуддя можуть застосовувати норми міжнародних договорів безпосередньо як частину законодавства України, якщо вжиття відповідних заходів належить до компетенції суду або якщо вони сформульовані в міжнародному договорі як норми прямої дії.      Як норми прямої дії підлягають застосуванню судом, зокрема, норми міжнародних договорів України, які закріплюють права людини та основоположні свободи.   Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 26.01.2015 р.   

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ змінив місцезнаходження

     Державна реєстраційна служба України зареєструвала нове місцезнаходження ВССУ за адресою: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 28.      За вказаною адресою проводиться прийом громадян, здійснюється реєстрація поданих особисто касаційних скарг та супутніх документів, а також розглядаються цивільні справи.      Слід зазначити, що поштовою адресою Суду, як і раніше, залишається: вул. Пилипа Орлика, буд. 4а, м. Київ 01043.   Інформація за повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ВССУ станом на 04.12.2014 р.