Про судову практику щодо відшкодування працівником матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації

     27.04.2016 р. Верховним Судом України винесено постанову №6-216цс16 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

     Нагадаємо, що відповідно до частини 3 статті 233 Кодексу законів про працю України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

     Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у згаданій постанові: «за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день прийняття постанови про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов'язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації».

     Тобто, відлік річного строку позовної давності для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з позовом про стягнення з працівника матеріальної шкоди, завданої підприємству має відраховуватися з моменту виявлення заподіяної працівником шкоди, а не з моменту встановлення цих обставин судовим рішенням.

     Слід звернути увагу, що положеннями частини 1 статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України визначено що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

 

Правова та технічна інспекції

праці профспілок

 

Інформація станом на 10.05.2016 р.