Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення окремих положень Цивільного процесуального кодексу України

22.04.2014 року Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням Рейніша Леоніда Валерійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - Кодекс) у взаємозв’язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Кодексу. Необхідність в офіційному тлумаченні названих положень Конституції України та Кодексу зумовлена неоднозначним застосуванням судами загальної юрисдикції положення пункту 10 частини першої статті 293 Кодексу: в одних випадках суди приймали до розгляду скарги на ухвали суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення, зазначаючи, що ці ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, а в інших - відмовляли в такому розгляді виходячи з того, що вказані ухвали не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, а заперечення на них включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Основною особливістю ухвал суду першої інстанції щодо внесення виправлень у рішення або відмови у внесенні виправлень є те, що суд може постановити їх у будь-який час, зокрема й після набрання рішенням законної сили. За цих умов такі ухвали суду першої інстанції фактично не можуть бути оскаржені разом із рішенням суду. А це, у свою чергу, обмежує право на судовий захист. Суд також звернув увагу, що відсутність можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення окремо від рішення суду у випадку, якщо наявні у тексті судового рішення неточності (арифметичні помилки чи описки) стосуються істотних обставин, може ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення, що є завершальною стадією судового розгляду справи. Натомість, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, адже відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що можливість апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення в такому самому порядку, як і ухвал щодо внесення виправлень у рішення, узгоджується зі справедливістю як складовою принципу верховенства права та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З огляду на викладене Конституційний Суд України вирішив, що положення пункту 10 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України необхідно розуміти так, що апеляційному оскарженню окремо від рішення суду підлягають ухвали суду першої інстанції як про внесення виправлень у рішення, так і про відмову у внесенні виправлень у рішення.   Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 25.04.2014

Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах

     07.02.2014 року у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ відбулося чергове засідання пленуму.      На ньому було схвалено постанову пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах».      У постанові висвітлені найбільш актуальні для судової практики питання.      Приняття зазначеної постанови обумовлено тим, що чинна постанова пленуму з окресленого питання була прийнята ще у 2003 році - до набрання чинності новим Цивільним процесуальним кодексом України. Крім того, у 2010 році до Закону України «Про виконавче провадження» було внесено зміни, відповідно до яких закон викладено в новій редакції.      До того ж існуючий інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» від 28.01.2013 № 24-152/0/4-13 мав тимчасовий характер і не охоплював всіх питань судової практики.      Водночас, необхідність у прийнятті згаданої постанови зумовлена прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка наголошує, що виконавче провадження є не окремим інститутом вітчизняної правової системи, а завершальною стадією судового розгляду справи, складовою частиною права на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.   Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 01.04.2014 року.

Змінено формуляр заяви до Європейського Суду з прав людини

         Повідомляємо, що з 01.01.2014 року набрала чинності нова редакція Правила 47 (Зміст індивідуальної заяви) Регламенту Європейського суду з прав людини, яким визначено нові вимоги до індивідуальної заяви, що подається до Європейського суду з прав людини.          Відповідно до положень зазначеного правила заява, відповідно до статті 34 Конвенції, подається на бланку, наданому Секретаріатом, якщо Суд не вирішить інакше.          Заява повинна містити всю інформацію, яка вимагається у відповідних частинах формуляру.          В ній мають бути зазначені:          - ім’я, дата народження, громадянство та адреса заявника і, якщо заявник є юридичною особою, повна назва, дата створення чи реєстрації, офіційний реєстраційний номер (за наявності) та офіційна адреса;          - якщо у заявника є представник, його ім’я, рід занять, адреса, номери телефону і факсу та електронна адреса;          - найменування Договірної Сторони або Сторін, проти яких подається заява;          - стислий і розбірливий виклад фактів;          - стислий і розбірливий виклад стверджуваного порушення (порушень) Конвенції та відповідних аргументів;          - стислий виклад інформації про дотримання заявником умов прийнятності, викладених у статті 35 § 1 Конвенції.          Інформація, вказана вище і викладена у відповідній частині формуляру, має бути достатньою для того, щоб Суд міг визначити суть та обсяг заяви, не звертаючись до інших документів;          Проте, заявник може доповнити цю інформацію у вигляді додатків до формуляру з викладом подробиць щодо фактів, стверджуваних порушень Конвенції та відповідних аргументів. Ця інформація повинна бути викладена не більше, ніж на 20-ти сторінках.          Формуляр повинен бути підписаний заявником чи його представником.             До нього слід додати:          - копії документів щодо судових та інших рішень чи заходів, на які скаржиться заявник;          - копії документів та рішень, які показують, що заявник використав усі внутрішні засоби правового захисту, а також дотримався терміну, вказаного у статті 35 § 1 Конвенції;          - за наявності, копії документів стосовно будь-якої іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, які мають відношення до справи;          - якщо у заявника є представник, оригінал довіреності, підписаний заявником.          Документи, які додаються на підтримку заяви, повинні бути надані в хронологічному порядку, пронумеровані та чітко позначені.          Заявники, які не бажають оприлюднення перед громадськістю даних про свою особу, мають це зазначити і також викласти підстави, які б виправдовували такий відступ від загального правила про вільний доступ громадськості до інформації щодо провадження в Суді. Суд може задовольнити запит про анонімність або надати її з власної ініціативи.          Таким чином, особи, які бажають подати заяву до Європейського суду з прав людини, починаючи з 01.01.2014 року мають заповнювати новий (чинний) формуляр заяви.          Практичні поради та рекомендації щодо заповнення формуляра заяви містяться в Нотатці для заповнення формуляру заяви.            За інформацією, розміщеною на сайті Європейського Суду з прав людини станом на 28.01.2014 року            Департамент правового захисту апарату ФПУ

Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення окремих положень Кодексу законів про працю України

      15.10.2013 р. Конституційним Судом України у справі за конституційним зверненням Дзьоби Юрія Володимировича врегульовано неоднозначне застосування судами України положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України щодо строків звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці та надано офіційне тлумачення зазначеної норми КЗпП України.     У своєму конституційному зверненні заявник просив дати офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.    Рішенням Конституційного Суду України № 9-рп/2013 дане питання було врегульовано.     Конституційний Суд України встановив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.                      У цей же день Конституційний Суд України ухвалив ще одне аналогічне рішення за зверненням Присяжнюк Людмили Михайлівни з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу, статей 1, 12 Закону стосовно того, чи охоплює поняття «належна працівнику заробітна плата» усі виплати, на які працівник має право, зокрема й за час простою, що мав місце не з вини працівника, та чи обмежується строком позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення такої заробітної плати залежно від її нарахування роботодавцем.     У резолютивній частині рішення №8-рп/2013 Суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.          Слід зазначити, що це не єдині звернення до Конституційного Суду України з приводу тлумачення положень статті 233 КЗпП України.     22.02.2012 р. Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі за конституційним зверненням громадянина Стріхаря Володимира Васильовича щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України (№ 4-рп/2012).     Департамент правового захисту апарату ФПУ

Перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами в цивільному судочинстві

           Інститут перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами покликаний сприяти підвищенню ефективності судового захисту прав та інтересів учасників судового процесу, забезпечувати імперативність судових рішень, які набрали законної сили.          Перегляд судових рішень, ухвал та наказів (далі – судове рішення) у зв’язку з нововиявленими обставинами є самостійною стадією цивільного процесу, в якому судом перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, хоча їх подання до суду могло потягти ухвалення іншого за змістом судового рішення.          Тобто, на відміну від апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, підставою такого перегляду є те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.          Перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.          Якщо в первісному позові декілька позовних вимог були об’єднані в одне провадження (частина друга статті 118, стаття 126 Цивільного процесуального кодексу України), рішення може бути переглянуто тільки в частині тих вимог, які стосуються нововиявлених обставин.          Нововиявленими обставинами є юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.    Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.          Необхідно розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини, оскільки останні не є підставою для перегляду судового рішення. Нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами.          Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами.               Порядок перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами визначений у главі четвертій розділу 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).          Відповідно до статті 361 ЦПК України у зв’язку з нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті виключно рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ.          У зв’язку із цим такому перегляду підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалене за будь-яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими рішення було змінено або ухвалено нове рішення.          Ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є:          - ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; скасування рішення третейського суду; видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду;          - ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду.          У зв’язку з нововиявленими обставинами може бути переглянуто чи змінено судовий наказ, який набрав законної сили.          Підставами для перегляду судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами є:          - істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим);          - встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;          - встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;          - скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;          - встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.                Наведений перелік підстав для перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами на сьогоднішній день є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.          За загальним правилом заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами може бути подана сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня:          - встановлення обставин, що мають істотне значення для справи, що не були і не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою;          - набрання законної сили вироком суду у кримінальній справі, яким встановлені завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення, а також вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;          - набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду;          - ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення у випадках встановлення неконституційності закону застосованого судом загальної юрисдикції при вирішенні справи правового акта в цілому чи його окремого положення, але у разі, якщо рішення суду ще не виконане.          При цьому заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами з підстав встановлення істотних для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, може бути подана не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням законної сили. У разі якщо така заява подана до суду після закінчення цього строку, суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від пов

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як один із засобів забезпечення виконання судового рішення

      Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.     Заключним етапом у процесі захисту законних прав та інтересів людини і громадянина є виконання таких рішень, як засіб гарантування відновлення порушених прав фізичних та/або юридичних осіб.        Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на Державну виконавчу службу України, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.      Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження».      Слід зазначити, що судовим рішенням урегульовується спір, який існує між сторонами. Проте, винесене по справі рішення зазвичай не влаштовує відповідача (боржника), оскільки покладає на нього певні обов’язки.       Одним із недобросовісних способів ухилення від виконання зобов’язань, визначених судовим рішенням є виїзд боржника за межі України, в тому числі на постійне місце проживання.       Боржником може бути як фізична особа, яка особисто має заборгованість перед іншою фізичною або юридичною особою, так і керівник боржника-юридичної особи.       Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». (далі - Закон).       Статтею 6 Закону визначено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:       - якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;       - якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань;       - якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.    З набранням чинності з 09.03.2011 р. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на

Наказне провадження як засіб захисту права на оплату праці

    Наказне провадження є самостійною і спрощеною процедурою судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якій суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.      Порядок та умови розгляду справи у формі наказного провадження визначені у статтях 95-106 ЦПК України.      Звернення до суду у порядку наказного провадження можливе за наявності двох умов:     1. заявлено вимогу, за якою передбачено видання судового наказу.     2. відсутній спір з приводу наявності права.       Перелік вимог, за якими може видаватися судовий наказ визначено у статті 96 ЦПК України.     Однією з вимог є, зокрема, вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;     Сторонами, що беруть участь у справі у порядку наказного провадження є стягувач (найманий працівник) та боржник (юридична особа, фізична особа-підприємець), а також їхні представники (за наявності).     Заявником виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, в порядку наказного провадження.     Боржником виступає особа з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимог заявника.    Вимоги, за якими може бути виданий судовий наказ, передбачені статтею 96 ЦПК України підлягають судовому захисту виключно у порядку наказного провадження, оскільки частиною третьою статті 118 ЦПК України передбачено, що позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 ЦПК України може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.     Крім того, не допускається одночасне звернення до суду із заявою про видачу судового наказу та пред’явлення позову про той самий предмет і з тих самих підстав.    Відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи його скасування унеможливлюють повторне звернення з такою самою заявою в порядку наказного провадження, але не перешкоджають пред’явленню позову.       Заява про видачу судового наказу подається до суду за загальними правилами підсудності, встановленими главою 1 розділу III ЦПК України.            Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи.       На вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника - за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування.       У заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено:       - найменування суду, в який подається заява;       - ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;       - вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;       - перелік документів, що додаються до заяви.     Судовий збір за вимогами про видачу судового наказу становить 50 відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження.       Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.       А відтак при зверненні до суду в порядку наказного провадження з вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати судовий збір також не сплачується.       У разі прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження, суд у триденний строк з моменту її постановлення видає судовий наказ по суті заявлених вимог.       За наслідками розгляду заяви в порядку наказного провадження судом видається наказ.       Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.       За своїм змістом судовий наказ повинен відповідати вимогам, встановленим статтею 103 ЦПК України.      Враховуючи, що судовий наказ одночасно є виконавчим документом і виконавчий лист не видається, він також має відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним Законом України «Про виконавче провадження».     Зокрема, він обов’язково має містити положення про дату видачі судового наказу стягувачеві, дату набрання ним законної сили та строк пред’явлення судового наказу до виконання, ідентифікуючі дані стягувача та боржника.        Недоліком наказного провадження є те, що судовий наказ набирає законної сили лише в тому разі, якщо боржник отримає його та не подасть заяву про скасування судового наказу.     Зокрема, судовий наказ набирає законної сили у разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання, визначеного частиною першою статті 105 ЦПК України (десять днів із дня отримання копії судового наказу), а день отримання боржником копії судового наказу визначається відповідно до вимог частини четвертої статті 104 ЦПК України.   Зразок заяви про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Зразок судового наказу, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень.   Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 10.06.2013 р.