Інформація про порядок виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників по трудових спорах

   Досить часто Відповідачами по судових справах про вирішення трудових спорів виступають підприємства, установи та організації, які фінансуються з державного або місцевого бюджету.    Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках,  передбачених законом,  рішення судів та інших органів  щодо  стягнення  коштів  виконуються  органами  доходів і зборів, банками та іншими  фінансовими  установами. Рішення зазначених  органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими  органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Рішення про  стягнення  коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське  обслуговування  бюджетних коштів. Органи, установи, організації та особи,  зазначені в частинах  першій  і другій цієї статті,  не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.    Під час звернення до виконання зазначених рішень громадянам слід звернути увагу на таке.    Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі – Порядок) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (в редакції Постанови КМ України  від 30.01.2013 р. № 45).    У Порядку визначений механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.    З метою правильного визначення переліку випадків, за яких виконання рішення суду здійснюється на підставі положень Порядку, а не за загальними правилами виконання судових рішень, необхідно враховувати, що боржниками у Порядку визнаються визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.    Виконавчими документами визнаються оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».    Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).    У разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає до  відповідного відділення Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення (далі – орган Казначейства) в установлений зазначеним органом спосіб:    - заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв’язку, якщо зазначений рахунок відсутній;    - оригінал виконавчого документа;    - судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності, не обов’язково);    До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).    Виконавчі документи пред’являються до виконання протягом одного року з дня, що настає за днем набрання рішенням про стягнення коштів законної сили, якщо інше не передбачено законом.    Строки пред’явлення виконавчих документів перериваються в разі пред’явлення їх до виконання, відстрочки або розстрочки виконання рішень про стягнення коштів в установленому порядку.    Пропущені строки пред’явлення виконавчих документів суду до виконання поновлюються судом в установленому законом порядку, а рішень про стягнення коштів, прийнятих державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, - не поновлюються.    Під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право:    - повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом, крім випадків виконання рішень про стягнення коштів за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів;    - звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз’яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання;    - безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію;    - вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів та за результатами їх виконання;    - застосовувати заходи впливу до боржників у разі виявлення фактів порушення бюджетного законодавства у процесі або за результатами виконання виконавчих документів, повідомляти про такі порушення органам Держфінінспекції;    - відкладати, зупиняти безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам у випадках, передбачених законом та цим Порядком;    - вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.    Орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ:    - не підлягає виконанню органом Казначейства;    - подано особою, що не має відповідних повноважень;    - пред’явлено до виконання з пропущенням установленого строку;    - видано або оформлено з порушенням установлених вимог;    Також виконавчий документ повертається стягувачеві, якщо:    - рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;    - суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов’язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;    - відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем (актуально для юридичних осіб);    - стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;    - наявні інші передбачені законом випадки.    Стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений в Порядку строк, перебіг якого починається з дня отримання стягувачем виконавчого документа.    Також слід зазначити, що дії (бездіяльність) органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.          Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 10.09.2014          

ЗАХИСТ ПРАВ ПРОФСПІЛОК

  Публікуємо розділ 2 довідково-статистичних матеріалів щодо захисту трудових прав членів профспілок і прав профспілкових організацій, підготованих Департаментом правового захисту апарату ФПУ, на тему: «ЗАХИСТ ПРАВ ПРОФСПІЛОК» і «ЗАХИСТ ПРАВ ЧЛЕНІВ ПРОФСПІЛОК У СУДАХ». ФПУ здійснює системний моніторинг порушень прав профспілок в Україні. Відповідна інформація про порушення вноситься до Єдиного реєстру порушень прав профспілок і направляється до Міжнародної конфедерації профспілок, яка щорічно видає Бюлетень порушень прав профспілок у світі, що широко розповсюджується, зокрема, під час роботи щорічної Конференції МОП. У 2013 році на підставі даних членських організацій до цього Реєстру внесено 21 підприємство, установа, організація, на яких виявлено 29 порушень. Із них станом на 1 червня 2014 року усунуто 9 порушень на 7 підприємствах. У 2013 році членськими організаціями ФПУ, профспілковими організаціями всіх рівнів здійснювалося представництво інтересів у судах 2161 членів профспілок. На їх користь було винесено 5299 рішень.   (Докладно)     Департамент правового захисту апарату ФПУ

Єдиний державний реєстр судових рішень – банк судової практики

     Відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» (далі – Закон) в України створений та діє Єдиний державний реєстр судових рішень.      Згідно зі статтею 3 Закону Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) – це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.      Внесенню до Реєстру підлягають судові рішення Верховного Суду України, вищих спеціалізованих, апеляційних та місцевих суді, перелік яких затверджено Радою суддів України та погоджено з Державною судовою адміністрацією, крім судових рішень, які містять інформацію, що є державною таємницею, ухвал слідчих суддів, постановлених під час здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, судових рішень у справах про усиновлення (пункт 2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 р. № 740).      Поняття судового рішення включає вирок, рішення, постанову, наказ, ухвалу, окрему ухвала суду, що ухвалені (постановлені) судами у кримінальному провадженні, у цивільних, господарських справах, у справах адміністративної юрисдикції, у справах про адміністративні правопорушення.      Статтею 5 Закону визначено, що судові рішення  можуть  офіційно  опубліковуватися в скороченому обсязі, якщо це виправдано метою видання.      Доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється безоплатно цілодобово через офіційний веб-портал Державної судової адміністрації "Судова влада України". Загальний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру, має кожна фізична або юридична особа.      Користувачам  Реєстру  надається  можливість  пошуку, перегляду, роздрукування електронних  копій  судових  рішень, копіювання їх текстів у цілому або частин відповідно до режиму доступу до судових рішень, внесених до Реєстру.      У текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу через оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади або офіційне опублікування, не можуть бути розголошені відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.      А тому, адміністратор Реєстру перед оприлюдненням тексту судового рішення для загального доступу опрацьовує текст електронної копії судового рішення з метою запобігання ідентифікації  фізичної  особи  і  розголошенню відомостей, що не можуть бути відкриті для загального доступу.      У разі виправлення відповідно до процесуального закону помилок, допущених у судовому рішенні, до Реєстру додатково вноситься електронна копія судового рішення  з  відповідними змінами.      На сьогоднішній день Реєстр налічує понад 38 млн. електронних документів.      А тому досить актуальним є питання пошуку серед усього масиву судових рішень необхідних актів судової практики.      Пошук у Реєстрі умовно можна розділити на два основних способи.      Перший – це пошук інформації по конкретній справі за відомими реквізитами (номер справи, дата ухвалення (постановлення) судового рішення, найменування сторони – юридичної особи) та другий – тематичний пошук судової практики за ключовими словами, (словосполученням, фразою, нормою законодавства), формою судочинства, формою судового рішення, прізвищем та ініціалами судді, найменуванням суду, статусом сторін судового процесу (фізична особа, юридична особа, державний орган, підприємство, установа, організація тощо).      Саме останній спосіб є найбільш поширеним та застосовується юристами в повсякденній роботі, оскільки він дозволяє знаходити тематичні судові рішення і робити на їх основі практичні висновки у конкретній справі.      Для полегшення такої роботи наведемо декілька правил пошуку у Реєстрі, які значно оптимізують результати пошуку.      1. Пошук за точним словосполученням, фразою.      Він здійснюється за допомогою подвійних лапок («»). Для пошуку рішення що містить конкретні фразу або слово, необхідно взяти його в лапки.    У такому випадку результати пошуку міститимуть пошуковий запит вигляді, в зазначеному вигляді.      2. Пошук за неповним (неточним) номером справи.      Якщо точний номер справи з'ясувати неможливо, замість невідомого символу в полі «Справа №» Реєстру можна поставити знак питання (?).      3. Пошук за частиною (коренем) слова.      Здійснюється за допомогою проставляння зірочки (*) після написання частини слова. При цьому перед зірочкою повинно бути не менше трьох символів.      4. Пошук одного з декількох пошукових слів.      Здійснюється за допомогою логічного оператора «OR» (прописними літерами). У результатах пошуку будуть виведені документи, які містять одне з ключових слів, словосполучень.      5. Пошук за декількома пошуковими запитами.      Здійснюється за допомогою логічного оператора «AND» (прописними літерами). Цей спосіб доцільно використовувати у разі якщо пошук здійснюється не за окремими словами, а за фразам. За результатами такого пошуку буде сформований список документів, які одночасно включають всі ключові фрази.      6. Пошук за виключенням окремих слів.      З метою виключення з результатів пошуку окремих словосполучень, фраз (не менше двох слів), між пошуковими запитами необхідно поставити логічний оператор «NOT». У такому разі всі слова, які були вказані перед логічним оператором, будуть враховані при пошуку, а всі, що після, ні. Може бути використаний за наявності не менше двох пошукових слів.      7. Пошук з обов’язковим включенням потрібного слова.      Для того, щоб результати пошуку обов’язково включали рішення які містять у тексті точне визначення, перед кожним ключовим словом необхідно поставити плюс «+».      8. Пошук з обов’язковим виключенням непотрібного слова.      Для того щоб результат пошуку в Реєстрі не містив непотрібного слова, перед таким словом необхідно поставити мінус «-».      9. Комбінований пошук.      Дозволяє поєднувати різні способи пошуку, перелічені вище за допомогою зазначення окремого способу пошуку у дужках. Приклад: вирішення трудового спору AND (поновлення OR стягнення).     Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 20.06.2014                            

Право на забастовку

  Джеффри Вогт Предыстория В начале Международной конференции труда (МКТ) 2012 года, спикеры Группы трудящихся и Группы работодателей встретились, чтобы согласовать окончательный «короткий список», составленный на основе 25 случаев (нарушений), взятых из Ежегодного доклада Комитета экспертов МОТ по применению конвенций и рекомендаций. Этот список должен был быть вынесен на предстоящее в течение последующей недели обсуждение трехсторонними партнерами в рамках заседаний Комитета конференции по применению норм (CAS). Безо всякого предупреждения Группа работодателей отказалась вести переговоры по окончательной версии списка, включавшего любой из случаев, по которому Комитет экспертов вынес свои замечания по поводу права на забастовку. Группа работодателей также заявила об «отказе» признавать подготовленный Комитетом экспертов Общий обзор[1]. Этот отказ преследовал 2 цели: принизить авторитет заключений Комитета экспертов за пределами МОТ и попытаться установить главенство (прежде не существовавшее) политического трехстороннего органа – CAS – над независимым Комитетом экспертов. Группа работодателей выдвигает три основные претензии. Во-первых, в соответствие со своим мандатом, Комитет должен ограничиваться комментарием применения конвенций, а не заниматься их "интерпретацией". Они также заявляют, что Общий обзор и Ежегодный доклад Комитета экспертов не являются текстами, согласованными и утвержденными трехсторонними членами МОТ. В частности, они подчеркнули, что Комитет экспертов не осуществляет надзор за применением трудовых норм, скорее этим занимаются трехсторонние члены МОТ и, поэтому, в конечном счете, именно они и решают, что подразумевается в конвенциях МОТ. И, наконец, они утверждают, что если в самом тексте Конвенции № 87 нет упоминания о праве на забастовку, то, в соответствие с принятыми на международном уровне правилами интерпретации, ее и следует толковать отдельно от него. А раз так, то право на забастовку не является темой, относительно которой Комитет экспертов должен выражать свое мнение. Существование права на забастовку Доводы Группы работодателей опираются на глубоко-ошибочное понимание права на свободу объединения (в профсоюзы). Они придерживаются глубоко консервативной точки зрения, когда свобода объединения рассматривается как автономное, индивидуальное право, полностью вырванное из контекста трудовых отношений. Однако право на свободу объединения давно уже понимают как коллективное право, рассматривают его сугубо в контексте трудовых отношений, и, вообще, оно представляет собой совокупность прав, включая и право на забастовку. Действительно, без сопутствующих производных прав, право на объединение в контексте трудовых отношений было бы совершенно бессмысленным. Это мнение разделяет и МОТ, и, безусловно, подавляющее большинство судов и ученых. Комитетом МОТ по свободе объединения (КСО), Комитетом экспертов, Европейским судом по правам человека и даже Судом Европейского союза теория свободы объединения понимается (правильно) как специфическое право, касающееся рабочего места. Вступление в профсоюз может быть актом личной свободы, но в такой свободе нет большого смысла, если работники не могут проводить свои интересы через такие организации. Рабочая солидарность позволяет работникам преодолевать ограничения, присущие индивидуальным трудовым договорам, для достижения справедливых условий труда и участия в принятии решений, которые влияют как на их собственную жизнь, так и на общество в целом. Без права на забастовку, работникам будет трудно добиться этих целей, при имеющемся в трудовых отношениях неравенстве сил. Отсюда и произрастает убеждение в том, что свобода объединения предполагает не только право работников и работодателей на свободное объединение в организации по своему выбору, но и право на осуществление коллективной деятельности по защите профессиональных, социальных и экономических интересов трудящихся . Примечательно, что в течение почти 40 лет у работодателей не возникало никаких возражений по поводу юридической практики МОТ относительно права на забастовку, выработанной Комитетом экспертов и Комитетом по свободе объединения (КСО) применительно к Конвенции №87. С 1950-х годов Статья 3 рассматривается обоими комитетами как общая защита права на забастовку, несмотря на ограниченное и аккуратное определение права. Уже в 1959 году, менее чем через десять лет после того, как Конвенция №87 вступила в силу, Комитет экспертов в своем первом Общем обзоре подробно рассмотрел тему свободы объединения и проанализировал Статью 3 на предмет права на забастовку. Было установлено, в частности, что «запрет на проведение забастовок работникам, за исключением государственных служащих, действующих от имени государственной власти ... может иногда представлять значительное ограничение потенциальной деятельности профсоюзов.» Также Комитет экспертов обнаружил, что запрет забастовок противоречит статьям 8 и 10 Конвенции №87. Как и Комитет экспертов, КСО сделал прямую отсылку на статью 3 Конвенции №87 в качестве основной части своей аргументации, а также на Устав МОТ. Уже на своем втором совещании в 1952 году КСО постановил, что право на забастовку является «существенным элементом прав профсоюзов». При рассмотрении случая 28 (США-Ямайка) Комитет, например, постановил: «Право на забастовку и проведение организационных профсоюзных собраний являются важнейшими элементами профсоюзных прав, и меры, предпринимаемые властями для обеспечения соблюдения закона, поэтому не должны препятствовать профсоюзам проводить организационные собрания во время трудовых споров». Один из основных доводов Группы работодателей состоит в том, что система контроля и, в частности, Комитет экспертов, по Уставу МОТ не имеет полномочий, чтобы заниматься обязательным толкованием Конвенций МОТ, и, что последнее слово относительно того, что подразумевает та или иная конвенция, скорее, остается за трехсторонними членами МОТ, действующих через CAS и МКТ. Хотя это и правда, что только Международный Суд может давать обязательные толкования конвенций МОТ, это вопрос, который Группа трудящихся и не оспаривает. Дело состоит не в этом, а в том, что CAS или МКТ являются высшими арбитрами в вопросах толкования конвенций. В Уставе этого не обозначено. Далее: роль Комитета экспертов. Вопрос о применении конвенций предполагает наличие некоторой степени интерпретации. И, действительно, ранее Группа работодателей это признавала. Тем более, что во многих конвенциях изложены общие принципы, и необходима некоторая доля интерпретации для того, чтобы дать оценку их применению. Комитет экспертов МОТ установил, что право на забастовку защищено Статьями 3, 8 и 10 Конвенции №87. И это утверждение, несомненно, верно, если рассматривать текст Конвенции в соответствии с правилами толкования, изложенными в Статье 31 Венской конвенции о праве международных договоров. Обычное значение слов Статьи 3 Конвенции №87 предоставляет безусловное право профсоюзам и объединениям работодателей включать в свои планы на будущее все , что им не заблагорассудится. Включая, например, право на планирование коллективных переговоров; а для профсоюзов, например, право планировать забастовки. В этих словах нет оснований, чтобы использовать их для лишения профсоюза права включать в свою программу планы по организации или поддержки забастовки. Группа работодателей ошибочно полагает, что подготовительная работа по Конвенции № 87 подтверждает их взгляды. Тем не менее, в соответствии со Статьей 31, можно обратиться к предварительному этапу работы над нормативным актом только если имеющаяся в нем интерпретация "оставляет понятие двусмысленным или неясным" или "приводит к результатам, которые являются явно абсурдными или неразумными". Основанием для использования дополнительных средств толкования в соответствии со Статьей 32 Венской конвенции попросту неправомерно, так как наличие в Конвенции №87 права на забастовку не оставляет ничего двусмысленным или неясным и не является явно абсурдным или неразумным. Однако, даже если мы должны были бы рассмотреть подготовительные материалы, то ничто не наведет на мысль, что Конвенция должна толковаться иначе. Как подчеркнул Бернард Жернигон, бывший руководитель Департамента МОТ по свободе объединения, во время заседаний, предшествовавших принятию Конвенции №87, право на забастовку никогда и никем явно не отрицалось. Действительно, нет абсолютно никаких причин предполагать, что концепция свободы объединения в настоящее время или вообще когда-либо понималась как предназначенная для чего-то еще, кроме того, что профсоюзы ставят своей целью - обеспечение и защиту интересов трудящихся. Более того, последующее договора и практика применения также поддерживают интерпретацию Конвенции 87 как нормы, признающей существование международного права на забастовку. Заключение Нет сомнений в том, что право на забастовку закреплено в Конвенции МОТ № 87 , а также в более широком международном правовом поле. Контрольные органы МОТ действовали в рамках своих уставных полномочий и в соответствии с правилами толкования договоров. Они были совершенно правы, отметив, что право на забастовку существует. Если бы данный вопрос рассматривался Международным судом, он полагался бы на хорошо обоснованные взгляды контрольного механизма МОТ, в частности Комитета экспертов, и обнаружил бы, что Конвенция № 87 защищает право на забастовку. Примечание: Данная статья является кратким резюме обзора, подготовленного Международной конфедерацией профсоюзов по вопросу о праве на забастовку. С полным текстом обзора (более 120 страниц) вы можете познакомиться здесь: http://www.ituc-csi.org/the-right-to-strike-and-the-ilo?lang=en. [1] В тексте предложенного «отказа» было бы заявлено, что "Общий обзор - часть регулярного контрольного процесса и является результатом анализа, проведенного Комитетом экспертов. Трехсторонние партнеры МОТ его не согласовывают и не принимают решения относительно его текста".           Джеффри Вогт является юридическим советником Международной конфедерации профсоюзов (МКП). До прихода в МКП в 2011 году, он был специалистом по экономической политике Американской федерации труда и Конгресса производственных профсоюзов (АФТ КПП), а затем заместителем директора ее международного отдела. Ранее он принимал участие в судебных процессах в государственных и федеральных судах, представляя американские и зарубежные профсоюзы. Он является выпускником юридического факультета Корнельского университета, где он получил степень доктора и магистра международного и сравнительного права. Он также изучал международное право в Сорбонне.

ПРОФСПІЛКОВІ ЮРИСТИ НА ЗАХИСТІ ЛЮДИНИ ПРАЦІ

     Відповідно до статті 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яка визначає повноваження профспілок, їх об’єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю, для здійснення цих функцій профспілки, їх об’єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії тощо.          У членських організаціях ФПУ – регіональних профспілкових об’єднаннях правовий захист здійснюють спеціалісти з питань правової роботи, а саме: завідувачі відділом правової роботи, головні спеціалісти з питань правової роботи, правові (головні правові) інспектори праці профспілок, юристи апарату, старші юрисконсульти, юрисконсульти, консультанти та інші. Ці фахівці надають практичну правову допомогу як профоб’єднанням, так і безпосередньо спілчанам, які звертаються до регіональних профспілкових об’єднань за захистом порушених трудових прав.          Життя підтверджує те, що мати в штаті територіального профоб’єднання хоча б одного фахівця-юриста дуже важливо.          У Федерації профспілок Рівненської області таким фахівцем є завідувач відділу правової роботи профоб’єднання Хілінська Тамара Мечиславівна. Кваліфікований спеціаліст, добросовісний працівник і просто чудова людина в профспілковому середовищі, вона завжди в полі зору спілчан. Люди йдуть до неї за консультаціями і з проханням допомогти в скрутну хвилину, коли з якихось причин працівника позбавляють роботи чи незаконно притягують до дисциплінарної відповідальності. Нею постійно надається кваліфікована правова допомога членам профспілок багатьох обласних галузевих профспілкових організацій з питань захисту їх порушених прав та інтересів.            Відповідно до статті 26 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси працівників в органах, що розглядають індивідуальні трудові спори, якими, зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 221 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) є районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди.          За рік, що минув, та перший квартал поточного року Хілінською Т.М. було здійснено 130 представництв інтересів членів профспілок за їхніми позовами до роботодавців щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними наказів про накладення дисциплінарного стягнення тощо. Не менш важливою в умовах економічної кризи є та обставина, що правова допомога членам профспілок профспілками надавалася і надається безкоштовно. Надаючи допомогу в оформленні процесуальних документів (позовних заяв, скарг, клопотань тощо), Хілінська Т.М. одночасно представляла інтереси працівників у судах в якості представника профспілок за довіреністю позивачів – працівників, чиї права були порушені, що є важливим аргументом довіри до профспілкових юристів.     У переважній більшості судових справ, в яких вона здійснювала представництво інтересів членів профспілок, судами винесені позитивні рішення на користь працівників та поновлені їхні порушені права. Завдяки професійним діям профспілкового юриста на користь працівників судами стягнено близько 700 тисяч гривень. Показовими є окремі приклади прийняття позитивних судових рішень. Так, Хілінська Т.М. здійснювала в суді представництво інтересів працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «УММ», члена профкому Бицюка Я.І., який після поновлення його на роботі 08.10.2012 був повторно звільнений роботодавцем 31.12.2012. за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із скороченням чисельності працівників. Рішенням Рівненського міського суду Бицюк Я.І. знову поновлений на роботі. З роботодавця стягнуто середній заробіток за вимушений прогул в сумі   8375,62грн. та моральну шкоду в сумі 1000 грн. Апеляційним судом Рівненської області рішення суду першої інстанції залишено без змін. Також завдяки старанням Хілінської Т.М. повернулася до попередньої роботи працівниця Товариства з обмеженою відповідальністю «УММ», член профкому Павлюк Н.В., яка, після поновлення її на роботі 01.10.2012, повторно була звільнена 31.12.2012. за п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку із скороченням чисельності працівників. Рішенням Рівненського міського суду працівниця вдруге поновлена на роботі, з роботодавця на її користь стягнуто середній заробіток за вимушений прогул в сумі 4232,80 грн. та моральну шкоду в сумі 500 грн. При сприянні профспілкового юриста рішенням Рівненського міського суду поновлений на роботі ще один працівник Товариства з обмеженою відповідальністю «УММ», член профкому Тарасюк В.М., звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку із скороченням чисельності працівників. На його користь судом стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12809,22 грн. та відшкодування за моральну шкоду в розмірі 500 грн. Проте, після поновлення на посаді роботодавець повторно звільнив члена виборного профспілкового органу уже з інших підстав – начебто за прогул по п.4 ст. 40 КЗпП України. Не погоджуючись з мотивами звільнення, працівник оскаржив наказ про звільнення до суду. Однак, рішенням Рівненського міського суду від 08.10.2013 в позові про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди йому було відмовлено повністю. Тоді Тарасюк В.М. звернувся за наданням правової допомоги до Хілінської Т.М. Складена нею апеляційна скарга була задоволена частково.        27.11.2013р. рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області Тарасюк В.М. був поновлений на роботі, на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17279,02 грн. та відшкодовано моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Іще один приклад. Рішенням Рівненського міського суду від 07.06.2013 було відмовлено в позові про поновлення на роботі молодшої медичної сестри санаторію-профілакторію «Полісся» Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Казачек Н.М., звільненої за п. 3 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Результатом фахово складеної Хілінською Т.М. апеляційної скарги на вказане рішення суду та професійно здійснюваного нею представництва інтересів працівниці в суді стало прийняття Апеляційним судом Рівненської області ухвали від 25.07.2013, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасовано, визнано незаконними та скасовано накази про накладення дисциплінарних стягнень, наказ про звільнення за систематичне невиконання без поважних причин своїх обов’язків, стягнуто середній заробіток за вимушений прогул в сумі 8362 грн. та відшкодовано моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Також за безпосередньої участі профспілкового юриста Хілінської Т.М. в суді на користь технічного працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотек» Глибовича С.Р. рішенням Рівненського міського суду стягнуто заборгованість із заробітної плати, заробітну плату за час відпустки, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за період тимчасової непрацездатності та середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 10197,50 грн. Таким чином, надання профспілковими юристами правової допомоги членам профспілок та захист їхніх порушених трудових прав у судах є важливою справою та реальною мотивацією профспілкового членства.     Департамент правового захисту апарату ФПУ

Про належне забезпечення рівності трудових прав громадян при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин

     З метою забезпечення реалізації положень законодавства, що гарантують рівність трудових прав громадян під час розгляду справ у судах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ направив відповідну інформацію Головам апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим до відома.      У своєму листі від 07.05.2014 № 10-644/0/4-14 ВССУ зазначає наступне:      Згідно з частинами 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.      Частиною 1 ст. 21 Хартії основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року встановлено заборону дискримінації будь-якого виду, зокрема, за ознаками статі, раси, кольору шкіри, етнічного чи соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії, політичних або інших поглядів, приналежності до національної меншини, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку або сексуальної орієнтації.      Пунктом 12 Директиви Європейського Союзу від 27 листопада 2000 року № 2000/78/ЄС щодо встановлення загальних рамок для рівного поводження у сфері трудових відносин та зайнятості передбачено заборону прямої або непрямої дискримінації на основі релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації в сферах, охоплених цією Директивою.      Відповідні гарантії рівності закріплено також ст. 2-1 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ), якою встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.      Для належного забезпечення рівності трудових прав громадян України необхідно враховувати положення Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (Закон), згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 якого дискримінація - це рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина. При цьому, враховуючи положення ч. 2 ст. 6 Закону, забороняються будь-які форми дискримінації осіб та/або груп осіб за їх певними ознаками не лише з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а й з боку юридичних та фізичних осіб.      Заборона дискримінації гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, відповідно до ст. 14 якої «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».      При цьому Протокол № 12 до Конвенції, ратифікований Україною 9 лютого 2006 року, розширює сферу дії заборони дискримінації на будь-яке право, що гарантується національним законодавством, навіть якщо таке право не передбачене Конвенцією. Статтею 1 цього Протоколу передбачено, що «здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».      Таким чином, при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин, судам необхідно враховувати, що перелік ознак, за якими не може бути привілеїв або обмежень у реалізації трудових прав громадян, не є вичерпним. Зокрема, недопустимим є порушення рівності трудових прав громадян не лише на підставі ознак, зазначених у ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 2-1 КЗпПУ, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону, а й за ознаками віку, кольору шкіри, іншими фізичними ознаками (вага, зріст, вади мовлення, вади обличчя), сімейного стану, сексуальної орієнтації тощо.   Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 26.05.2014 року  

Інформація про порядок перегляду судових рішень у цивільних справах Верховним Судом України

Головною метою діяльності Верховного Суду в Україні є забезпечення єдності судової практики судових органів всіх юрисдикцій, оскільки однакове застосування судами положень законодавства є невід’ємною складовою принципу правової визначеності, що зачіпає права та інтереси всіх без винятку учасників процесу, а також відносини, що підлягають захисту у судовому порядку. Відповідно до статей 353 та 355 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з наступних підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України); 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (пункт 2 частини першої статті 355 ЦПК України). Так, згідно з положеннями статті 354 ЦПК України сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (у даному випадку Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ). Заява про перегляд судових рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною (наприклад, Європейським Судом з прав людини), порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, коли стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного. Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за результатами касаційного провадження. Заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина перша статті 356 ЦПК України). Заява про перегляд судових рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного (частина друга статті 356 ЦПК України). У разі пропущення строку, встановленого частинами першою та другою статті 356 ЦПК України, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк. Заява про перегляд судових рішень подається у письмовій формі. У заяві про перегляд судових рішень зазначаються:          1) найменування суду, до якого подається заява;          2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у справі, а також їхні номери засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;          3) конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах; 4) обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв'язку з ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 5) вимоги особи, яка подає заяву; 6) у разі необхідності – клопотання;          7) перелік матеріалів, які додаються. Заява повинна бути підписана особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження. Такі вимоги до заяви про перегляд судових рішень викладені у статті 357 ЦПК України. Заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (стаття 358 ЦПК України). До заяви додаються:          1) копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; 2) копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву; 3) копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;          4) копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява про перегляд судових рішень подається з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. До заяви додається документ про сплату судового збору. При цьому, за подання і розгляд заяви з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, судовий збір не сплачується.          За загальним правилом Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску. При цьому, ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала заяву (частина третя статті 360 ЦПК України). За наслідками розгляду справи Верховним Судом України приймається постанова: 1) про повне задоволення заяви; 2) про часткове задоволення заяви; 3) про відмову в задоволенні заяви. Відповідно до частини першої статті 360-6 ЦПК України постанова Верховного Суду України повинна бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі, не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.          Слід також звернути увагу, що постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.   Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 06.05.2014 року