Право працівника на оплату праці

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом

                                                                                                                                стаття 43 Конституції України.

 

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства  і  колективного  договору  на  підставі  укладеного трудового договору

                                                                                                                             стаття 21 Закону «Про оплату праці».

 

         Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

         Таким чином, основним засобом захисту трудових прав працівника у відносинах з роботодавцем є належним чином оформлений трудовий договір.

         Згідно зі статтею 24 Кодексу трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою (мається на увазі фізична особа-підприємець – авт.);

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Слід звернути увагу, що проектом Трудового кодексу України передбачається введення обов’язкової письмової форми трудового договору для всіх без винятку найманих працівників, що оформляється у двох примірниках для кожної сторони трудових відносин.

         В даний час найпоширенішою формою укладення трудового договору є видання наказу чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Зазвичай у наказі зазначаються посада, професія, місце виконання роботи та розмір оплати праці.

На підставі наказу роботодавець вносить запис про прийом на роботу до трудової книжки та особової картки працівника.

Ознайомлення працівника із записом у трудовій книжці має підтверджуватися його підписом в особовій картці, яка зберігається у відділі кадрів.

         Додержання роботодавцем зазначених правил оформлення трудового договору є запорукою виникнення офіційних трудових відносин, а отже і можливості ефективного захисту права на оплату праці у встановленому законом порядку.

        

Положеннями статті 97 Кодексу визначено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Таким чином, своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не  можуть  бути  поставлені  в  залежність  від  здійснення інших платежів  та  їх черговості.

         Відповідно до статті 115 Кодексу, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

У випадку затримки виплати заробітної плати роботодавець, відповідно до положень статті 34 Закону України «Про оплату праці», зобов’язаний компенсувати працівникам  втрату  частини заробітної  плати  у зв'язку із порушенням строків її виплати шляхом множення суми невиплаченої у строк заробітної плати на індекс зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

         Згідно з положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання має провадитися компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця.

Відмова власника  або  уповноваженого  ним  органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена працівником у судовому порядку.

 

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (статті 116 Кодексу).

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу).

 

Державний нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють у різних формах наступні суб’єкти:

- Міністерство соціальної політики;

- Державна інспекція України з питань праці та її територіальні органи;

- Державна податкова служба та її територіальні органи;

- Генеральна прокуратура України та її територіальні органи;

Громадський контроль за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють професійні спілки.

 

У випадку порушення роботодавцем законодавства України про оплату праці працівник має право звернутися за захистом до комісії по трудовим спорам, що діє на підприємстві, в установі, організації (за наявності), а також до суду у порядку, встановленому процесуальним законодавством.

        

         Для отримання більш детальної інформації та отримання відповідей на додаткові запитання звертайтеся на профспілкову «гарячу  лінію» ФПУ за телефонами: (044) 528 70 61, 528 70 67 та 528 70 75.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

 

Інформація станом на 24.04.2014 року