Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану

              Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.          Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.          Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.          Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.          Порядок видачі документів про реєстрацію актів цивільного стану врегульовано вищезазначеним Законом та Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Мін’юсту від  від 02.08.2013 року № 1607/5).          Зразки бланків свідоцтв затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 10.11.2010 р. № 1025.          Внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції у порядку, визначеному Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5.          Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції та Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, а також дипломатичними представництвами та консульськими установами України.          Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, та повторна видача свідоцтва у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичними представництвами і консульськими установами України на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.          Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя та близьким родичам померлого на підставі їх заяви та представникові органу опіки і піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.          У заяві щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану зазначаються: прізвище, власне ім’я, по батькові та адреса заявника; прізвище, власне ім’я, по батькові особи, щодо якої запитується свідоцтво; яке необхідне свідоцтво; коли і яким органом державної реєстрації актів цивільного стану складено актовий запис цивільного стану; мета запиту цього свідоцтва та проставляється особистий підпис заявника.          Якщо витребовується свідоцтво про народження, то додатково зазначаються прізвище, власне ім’я, по батькові батьків.          При витребовуванні свідоцтва про шлюб або розірвання шлюбу зазначаються прізвища, власні імена, по батькові обох з подружжя.          На заяві щодо повторної видачі свідоцтва про смерть відділ державної реєстрації актів цивільного стану зазначає дані документів, які підтверджують родинні стосунки заявника з померлим або право на спадкування.          Особам, які звернулися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану особисто, свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану повторно видаються того самого дня при пред’явленні ними паспорта або паспортного документа.          За заявою щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, яка надійшла поштою, свідоцтво надсилається в 15-денний строк до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем проживання заявника, про що доводиться до його відома.          Відомості про внесення змін до актового запису цивільного стану, їх поновлення та анулювання вносяться до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.          На свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану, що повторно видаються, робиться відмітка «Повторно».          За державну реєстрацію актів цивільного стану та за повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв, що видаються у зв’язку із зміною і поновленням актових записів цивільного стану, справляється державне мито у розмірі, визначеному законом.   Департамент правового захисту апарату ФПУ   Інформація станом на 10.01.2014 року

Порядок та умови звернення до Конституційного Суду України

         Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.          Із зазначених питань Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.          Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України його юрисдикція поширюється лише на чинні нормативно-правові акти (Рішення Конституційного Суду України від 14.11.2001 р. № 15-рп/2001).          Нормативні акти, які на момент внесення клопотання до Конституційного Суду України втратили чинність, тлумаченню не підлягають.          До повноважень Конституційного Суду України не належать також питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.          Відповідно до статті 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 422) громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи є суб’єктами права на конституційне звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та Законів України. Положеннями статті 42 Закону № 422 визначено, що конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.          Єдиною підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами України (загальної юрисдикції), іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (стаття 94 Закону № 422).          Неоднозначність застосування положень Конституції та/або законів України судами, іншими органами державної влади полягає в тому, що за юридично однакових обставин у справах однієї і тієї ж категорії положення Конституції та/або законів України у загальній юридичній практиці застосовуються по-різному.          При підготовці конституційного звернення найбільш суттєвим є  доведення неоднозначності застосування положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади.          Суб’єкт права на конституційне звернення повинен надати достовірні документи, які вказують на різне розуміння і застосування положення закону за однакових обставин.          До однакових обставин можна віднести, наприклад, випадки, коли суди загальної юрисдикції розглядали справи однієї категорії з однаковим чи подібним предметом позову, або інші органи державної влади приймали рішення щодо одного кола питань за зверненнями певних суб’єктів.          Типовою помилкою, якої припускаються суб’єкти права на конституційне звернення, є прохання «розтлумачити» (роз’яснити) не суть норми, а порядок практичного її застосування, тобто показати як, коли, яким чином має діяти той чи інший суб’єкт права в конкретних правових ситуаціях відповідно до вимог правової норми.                  Також безпідставними у конституційних зверненнях є і вимоги перевірити на відповідність Конституції України відомчі правові акти (накази, інструкції тощо), а також правові акти індивідуального значення (зокрема, рішення судів загальної юрисдикції).          Перевірка таких актів на відповідність Конституції України до повноважень Конституційного Суду України не належить.          У конституційному зверненні зазначаються:          1) прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;          2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;          3) статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;          4) обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України.          Обґрунтовуючи необхідність в офіційному тлумаченні, суб’єкт права на конституційне звернення повинен:          - виходячи з вимог статті 94 Закону № 422 навести факти неоднозначного застосування судами України або іншими органами державної влади положень Конституції України або законів України, про офіційне тлумачення яких йдеться в конституційному зверненні;          - підтвердити такі факти документально;          - пояснити, які саме його конституційні права і яким чином порушені чи можуть бути порушені внаслідок неоднозначного застосування положень Конституції та законів, про офіційне тлумачення яких йдеться.          5) дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);          6) перелік документів та матеріалів, що додаються.          Конституційне звернення, документи та матеріали до нього подаються у трьох примірниках.          До конституційного звернення має бути додано:          - тексти статей (окремих положень) Конституції України та/або закону України, офіційне тлумачення яких необхідно дати, із зазначенням джерел їх опублікування;          - довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представника за законом або уповноваженого за дорученням;          - належним чином оформлені копії рішень судів або інших органів державної влади, які підтверджують факти неоднозначного застосування положень Конституції України та/або законів України, що потребують офіційного тлумачення;          - інші матеріали та документи, на які посилаються автори, обґрунтовуючи необхідність в офіційному тлумаченні положень Конституції України та/або законів України.          Правильність копій документів має бути належним чином завірена (печаткою (штампом) та підписом відповідної посадової особи юридичної особи за місцем роботи чи проживання).          Конституційні звернення надсилаються до Конституційного Суду України без сплати державного мита.          Конституційні звернення, які не відповідають зазначеним вимогам Закону, не підлягають розгляду Конституційним Судом України, про що суб’єкту права на конституційне звернення надається письмова відповідь.                     Офіційний веб-сайт Конституційного Суду України            Інформація станом на 17.05.2013 р.

Правові засади надання безоплатної правової допомоги в Україні

Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.                                                                                                                                                                       (стаття 59 Конституції України)   Незважаючи на закріплення у Конституції України положень, які гарантують громадянам право на безоплатну правову допомогу, порядок та механізм її надання був визначений лише у зв'язку з прийняттям Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 р. № 3460-VI (далі Закон). Розробка та ухвалення зазначеного Закону здійснені на виконання Концепції формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, схваленої Указом Президента України від 09.06.2006 р. № 509/2006. Положення Закону визначають зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, а також державні гарантії щодо її надання. Правова допомога у контексті Закону передбачає надання правових послуг, спрямованих на забезпечення  реалізації  прав  і  свобод  людини  і  громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Відповідно до статті 5 Закону безоплатна правова допомога будується на принципах верховенства права, законності, доступності безоплатної правової допомоги, забезпечення якості безоплатної правової допомоги, гарантованого державного фінансування. Закон передбачає два рівні надання безоплатної правової допомоги: первинну; вторинну.   Згідно із статтею 7 Закону безоплатна  первинна  правова  допомога  полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок  їх  реалізації,  відновлення  у  випадку  їх порушення та порядок оскарження рішень,  дій чи бездіяльності органів державної влади,  органів  місцевого  самоврядування,  посадових і службових осіб. А відповідно до статті 13 Закону безоплатна  вторинна  правова  допомога полягає  у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.   Безоплатна первинна правова допомога включає: надання правової інформації; надання консультацій і роз’яснень з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім процесуальних); надання допомоги в забезпеченні доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги та медіації.   Безоплатна вторинна правова  допомога  включає: захист від обвинувачення; здійснення  представництва інтересів осіб,  що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу,  в судах, інших державних - - органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.   Суб’єктами отримання безоплатної правової допомоги є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, у тому числі біженці та інші категорії осіб. Надання первинної правової допомоги забезпечують органи виконавчої влади та місцевого самоврядування – з питань, що належать до їх компетенції, а також утворені ними спеціалізовані установи та залучені фізичні і юридичні особи приватного права. Для одержання цього виду допомоги особа має надіслати поштою або подати особисто до відповідного органу письмове звернення. Суб’єкт надання безоплатної правової допомоги протягом 30 календарних днів має надати відповідну послугу заявникові. Якщо у зверненні міститься прохання лише про надання правової інформації, то відповідна інформація надається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання звернення. У разі коли питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції органу, до якого воно надійшло, таке звернення переадресовується у п’ятиденний строк до уповноваженого органу, про що повідомляється особа, яка подала звернення.   Право на безоплатну вторинну правову допомогу, мають лише деякі категорії осіб, визначені Законом: малозабезпечені особи; особи,  для яких право на безоплатну правову допомогу закріплено в законодавстві.   Положення Закону встановлюють право на безоплатну вторинну допомогу осіб, середньомісячний сукупний дохід сім’ї яких нижчий суми прожиткового мінімуму (на сьогоднішній день, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає з 01.01.2013 - 1108 грн., з 01.12.2013 р. - 1176 гривень) та інвалідам, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб. Особами для яких право на безоплатну вторинну правову допомогу закріплено в законодавстві є: особи, до яких застосовано адміністративне затримання або адміністративний арешт (статті 32, 260-263 Кодексу України про адміністративні правопорушення); особи, підозрювані у вчиненні злочину (стаття 42 Кримінального-процесуального кодексу України); особи, які затримані органами дізнання та слідства (стаття 12 КПК України); особи, до яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою (стаття 183 КПК України); особи, у справах яких відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України участь захисника є обов'язковою (стаття 52 КПК України).   А також: діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім`ї та безпритульні діти; особи, щодо яких вирішується питання про надання статусу біженця та у разі оскарження рішення щодо статусу біженця; ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань; особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною чи поновлення її цивільної дієздатності; особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку; особи, реабілітовані відповідно до законодавства України.   Надання вторинної правової допомоги здійснюють: утворені при головних управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – Центр); адвокати,  відібрані на конкурсній основі та включені  до  Реєстру  адвокатів,  які  надають безоплатну  вторинну  правову  допомогу  на  постійній  основі  за контрактом; адвокати,  відібрані на конкурсній основі та включені  до  Реєстру  адвокатів,  які  надають безоплатну вторинну  правову  допомогу  на  тимчасовій  основі  на підставі договору.   Зазначені Центри організовують надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема розглядають звернення та приймають рішення про надання (чи відмову в наданні) відповідної допомоги, забезпечують    складення процесуальних документів за зверненням суб'єктів права на   безоплатну вторинну правову допомогу та участь захисника у передбачених законодавством випадках, а також укладають контракти (договори) з адвокатами, включеними до відповідного реєстру адвокатів. Звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги подаються особами, які досягли повноліття, до Центру або до територіального органу  юстиції за   місцем   фактичного   проживання  таких  осіб  незалежно  від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи. У випадку, коли особа звертається безпосередньо до Центру, він зобов'язаний протягом десяти днів з дня надходження звернення прийняти рішення щодо надання чи відмову у наданні відповідної правової допомоги. Якщо ж особа подає звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги до територіального органу юстиції, то такий орган повинен протягом трьох днів з дня подання звернення надіслати його до Центру. У свою чергу Центр зобов'язаний протягом семи днів з дня отримання звернення прийняти рішення щодо надання або відмову у наданні правової допомоги. Для осіб, яких затримано (тримання під вартою, адміністративне затримання, адміністративний арешт, затримання за підозрою у вчиненні злочину) встановлено спеціальний порядок звернення для надання безоплатної вторинної правової допомоги. У разі звернення таких осіб за наданням безоплатної вторинної правової допомоги або надходження інформації про затриманих осіб Центр зобов'язаний прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги з моменту затримання особи.   Контакти Координаційного центру з надання правової допомоги. Місцезнаходження: вул. Артема, 73, офіс 312 м. Київ 04053 Тел. (044) 486-71-06, ф. (044) 486-77-45 E-mail:

Державна підтримка сімей при народженні дитини

Державна підтримка сімей при народженні дитини                   Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. (стаття 51 Конституції України)          Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку   (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).                   Чинне законодавство України встановлює право кожної сім’ї, в якій народилася дитина на отримання державної допомоги.          Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі – Закон) визначено гарантований рівень державної підтримки сімей з дітьми шляхом надання грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її статків та віку дітей.          Одним з таких видів допомоги є допомога при народженні дитини.          Умови призначення і виплати допомоги при народженні дитини передбачені Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1751 (далі – Порядок).          Відповідно до положень Порядку допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.          Слід зазначити, що допомога при народженні дитини надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму на першу дитину, кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму на другу дитину, кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму на третю і кожну наступну дитину.          Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.          Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» визначено наступні розміри прожиткового мінімуму на 2013 рік для дітей віком до шести років: з 1 січня - 972 гривні, з 1 грудня - 1032 гривні.          При цьому, розмір та строк виплати допомоги, яка призначається одному з батьків дитини, визначається з урахуванням кількості живонароджених та усиновлених дітей (враховуючи померлих), які до народження дитини перебували на утриманні особи, якій призначається допомога, її чоловіка (дружини), крім дітей, від виховання яких зазначена особа (її чоловік, дружина) відмовилась, а також дітей, які передані на виховання іншій особі, та повнолітньої дочки (повнолітнього сина) чоловіка, які не були усиновлені дружиною.          У разі народження двійні або більшої кількості дітей кожна дитина з їх числа вважається наступною. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.          Допомога, що виплачується опікуну при народженні дитини призначається на кожну взяту під опіку дитину у розмірі, установленому при народженні першої дитини.          У разі якщо допомога при народженні дитини вже була призначена до моменту встановлення опіки, виплата допомоги опікуну продовжується у такому самому розмірі.          При влаштуванні дитини до дитячого закладу на повне державне утримання, допомога призначається і виплачується в розмірі, встановленому для першої дитини, шляхом перерахування коштів на відкритий в установі уповноваженого банку рахунок дитини.          Допомога при народженні дитини призначається і виплачується одному з батьків дитини (опікуну) органами праці та соціального захисту населення за місцем їх реєстрації. Крім цього, допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.          Слід зазначити, що звернення за призначенням допомоги при народженні дитини повинно надійти до органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.          Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення подаються наступні документи:          - заява одного з батьків (опікуна), що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики України;          - копія свідоцтва про народження дитини;          - витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини для виплати допомоги у зв'язку з народженням дитини, виданий відділом реєстрації актів цивільного стану, або довідка для призначення допомоги при народженні дитини, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад.          Жінки, які постійно проживають (зареєстровані) на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.          Особи, що звертаються за призначенням допомоги при народженні другої дитини або наступних дітей, подають також довідку про склад сім'ї та копію свідоцтва про народження кожної дитини, яка враховується при визначенні розміру допомоги.          Опікуни додатково надають копію рішення про встановлення опіки над дитиною.          Документи повинні подаватися особою, яка претендує на призначення допомоги, особисто. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення зазначеної допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин (догляд за інвалідом I групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років тощо) не може особисто зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.          Подані документи розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня подання заяви.          Після прийняття відповідного рішення орган праці та соціального захисту населення надсилає заявникові письмове повідомлення про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення.          Допомога при народженні дитини в разі її смерті виплачується на підставі копії свідоцтва про народження дитини або витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини, копії свідоцтва про смерть, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини для виплати допомоги у зв'язку з народженням дитини, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану, чи довідки для призначення допомоги при народженні дитини, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад.          Органи, що призначають і виплачують державну допомогу, мають право перевіряти матеріальне становище сімей з дітьми.          Абзацом десятим пункту 13 Порядку встановлено перелік основних обставин за яких виплати допомоги при народженні дитини припиняється. Це:          - позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;          - відмови отримувача допомоги від виховання дитини;          - нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;          - відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;          - тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;          - припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;          - перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду;          - усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;          - смерті дитини;          - смерті отримувача допомоги;          - виникнення інших обставин.          Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.          В окремих випадках виплата допомоги може бути поновлена у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом шести місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою. Такими випадками можуть бути, зокрема позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду тощо.          У разі встановлення факту нецільового використання коштів зазначені органи подають керівнику органу, що призначив допомогу при народженні дитини, пропозиції щодо припинення її виплати.   Звертаємо увагу! З 01.04.2014 р. відповідно до Закону України «Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Алгоритм захисту прав споживачів

      Відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.           Продавцем є суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.        Статтею 4 Закону визначено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:          - захист своїх прав державою;          - належну якість продукції та обслуговування;          - безпеку продукції;          - необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);          - відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;          - звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;          - об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).         У разі, якщо споживач вважає, що його права та законні інтереси порушені він має право на їх захист у визначеному законом порядку.                   Нижче наведені поради споживачам, щодо алгоритму дій у випадку порушення їхніх прав.       По-перше: незалежно від місця та способу придбання (замовлення) товарів, робіт, послуг споживач має право на одержання документів, що підтверджують факт їх придбання. Слід неухильно пам’ятати це про правило та завжди вимагати у продавця видачу зазначених документів.       Це можуть бути договори, квитанції, чеки, жетони, акти виконаних робіт, свідоцтва суб’єктів підприємницької діяльності, правила, наприклад, правила страхової діяльності, рекламні обіцянки в газетах, буклетах, фотографії, відеокадри, запис на диктофоні, медичні документи, рецепти і т.п.         По-друге: негайно після виявлення факту порушення своїх споживчих прав необхідно звернутися до продавця із письмовою заявою-претензією з вимогою щодо відновлення права. Претензія складається в двох примірниках в довільній формі і адресується продавцю (керівнику юридичної особи, фізичній особі-підприємцю). Ви також маєте можливість скористатися готовим бланком претензії, за наявності її у продавця.        Важливо отримати на другому примірнику претензії відмітку про її отримання продавцем (із зазначенням дати, прізвища і посади особи, яка прийняла претензію, її підписом, печаткою юридичної особи, фізичної особи-підприємця).        У випадку ухилення продавця від прийняття або реєстрації претензії слід направити її засобами поштового зв’язку на юридичну адресу продавця з описом вкладеної кореспонденції та повідомленням про вручення.          Якщо ваша претензія не була прийнята та/або розглянута, на неї не була надана відповідь або відповідь виявилася негативною, необґрунтованою та незаконною, а проведені переговори з керівництвом закладу не призвели до задоволення ваших законних вимог, необхідно звертатися до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі – Інспекція), яка входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.          Територіальні органи Інспекції є в усіх адміністративно-територіальних одиницях України. Вимоги до звернення в Інспекцію регулюються положеннями Закону України «Про звернення громадян».            У випадку якщо результати звернення до Інспекції не дали бажаного результату, споживач має право за захистом своїх порушених прав звернутися до судових органів. Таке право споживача визначено у статті 3 Цивільного-процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.          За відсутності спеціальних знань та навичок для підготовки позовної заяви до суду рекомендовано звернутися до адвоката або іншого фахівця у галузі права.          Згідно зі статтею 22 Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. При цьому, відповідно до правил підсудності, визначених у статті 110 зазначеного Кодексу позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.          По-третє: під час підготовки будь-яких документів, що стосуються захисту прав споживача використовуйте інформацію, наведену у «Куточку споживача», що має бути розміщена в усіх, без виключення закладах торгівлі та послуг.          По-четверте: відповідно до статті 4 Закону споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.          Моральна шкода, згідно із положеннями статті 23 Цивільного кодексу України  полягає у:          - фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;          - душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;          - душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;          - приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи.          Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.          Вимогу про відшкодування моральної шкоди може бути заявлено як під час підготовки претензії так і в позовній заяві у разі звернення до суду.          Зазначені поради є запорукою успіху у відстоюванні споживчих прав громадян. 

Конституційне право громадян на звернення

Як роз’яснює Міністерство Юстиції України на офіційному сайті, у сучасному світі рівень правового захисту прав та свобод людини і громадянина є ключовим показником демократизму суспільства і держави. У демократичній, правовій державі кожне право особи, закріплене належним чином, забезпечується всією повнотою влади. Особливе місце в системі засобів захисту прав, свобод та законних інтересів громадян посідає реалізація їх права на звернення. У ст. 40 Конституції України зазначено, що громадяни України мають право звертатися до органів державної влади і місцевого самоврядування та встановлено обов'язок органів влади та посадових осіб розглядати звернення й надавати обґрунтовані відповіді. Отже, право на звернення є важливим конституційно-правовим засобом захисту та однією з організаційно-правових гарантій дотримання прав і свобод громадян. Це право включає дві складові. По-перше, звернення громадян є однією з форм участі населення в державному управлінні, у вирішенні державних і суспільних справ, можливістю активного впливу громадянина на діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування. По-друге, це спосіб відновлення порушеного права громадянина через подання до органів державної влади скарг, заяв і клопотань. У такому розумінні - це механізм виконання соціальних обов'язків публічної влади. Від правильного функціонування адміністративно-правових механізмів реалізації прав громадян, від чіткого й ефективного реагування влади на їхні звернення залежить здатність держави забезпечувати належний захист законних інтересів громадян. Досвід показує, що громадяни України активно користуються своїм правом на звернення. Слід зазначити, що організація роботи з розгляду звернень, особистого прийому громадян є одним із пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, що забезпечує реалізацію конституційного права громадян на звернення до органів державної влади. Загальні засади реалізації права громадян на звернення визначено Законом України «Про звернення громадян». У цьому Законі надано чіткі визначення термінів «звернення», «пропозиції», «заяви» та «скарги» громадян, зазначені вимоги до звернень, порядок їх розгляду, а також відповідальність за порушення Закону. Законом також встановлено умови, за яких звернення не підлягають розгляду і вирішенню. Звернення не підлягає розгляду, коли воно не підписане автором, у разі відсутності даних про місце проживання, а також при анонімності звернення. Також не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішене по суті, а також скарги, терміни для подання яких закінчилися, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Не можуть бути предметом оскарження в адміністративному порядку рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також рішення вищих державних органів. Скарги на такі рішення є предметом розгляду виключно суду. Важливим є питання застосування мови звернення. Законом визначено, що громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. Крім того, Законом забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина. Важливим заходом реалізації конституційного права громадян на звернення є також особистий прийом громадян. Прийом громадян повинен проводитися в усіх державних органах та установах, а також за місцем роботи та проживання населення тими керівниками та посадовими особами органів та установ, які мають право приймати рішення з питань, що входять до їхньої компетенції. Усі звернення громадян, подані на особистому прийомі, реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається в тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина. Якщо громадянин не отримав відповідь на своє звернення, він відповідно до статті 55 Конституції України має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.   Департамент правового захисту апарату ФПУ